Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

ЕНЕРГЕТИЧНЕ ПИТАННЯ ЯК ОДНА зі СКЛАДОВИХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ

УДК 338.45.01

Я. В. Дробот

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Розглянуто основні чинники, що призвели до кризи в економіці України. Встановлено вплив енергетичної складової на генерацію кризових явищ в національній економіці. Обґрунтовано необхідність розвитку і модернізації національної енергетики з орієнтацією на власні енергоресурси й підвищення платоспроможності населення для подолання економічної кризи в державі.

Ключові слова: економічна криза, національна економіка, енергетика, енергоресурси, платоспроможність населення.

Рассмотрены основные факторы, приведшие к кризису в экономике Украины. Установлено влияние энергетической составляющей на генерацию кризисных явлений в национальной экономике. Обоснована необходимость развития и модернизации национальной энергетики с ориентацией на собственные энергоресурсы и повышения платежеспособности населения для преодоления экономического кризиса в государстве.

Ключевые слова: экономический кризис, национальная экономика, энергетика, энергоресурсы, платежеспособность населения.

In work basic factors, resulting in a crisis in the economy of Ukraine , are considered. Influence of power constituent is set on the generation of the crisis phenomena in a national economy. The necessity of development and modernization of national energy with an orientation on own energoresursy and increase of solvency of population for overcoming of economic crisis is grounded for the state.

Keywords: economic crisis, national economy, energy, energoresursy, solvency of population.

Світова фінансова криза охопила більшість національних економік світу. Проте в кожній країні є свої власні чинники, що генерують та посилюють ефект світової фінансової кризи в національній економіці. Для України однією з головних складових генерації кризових явищ є вкрай сильна залежність національної економіки від імпортних енергоресурсів на фоні низької платоспроможності більшості населення. Тому вирішення цього питання є актуальним та своєчасним для подолання економічної кризи в країні.

Вирішенню проблем подолання світових криз в різні часи було присвячено багато фундаментальних досліджень. Однак чинники, що посилюють та генерують кризові явища в різних країнах, мають не тільки загальні, але й специфічні риси. Світова економічна наука ще не виробила універсальний рецепт подолання криз та усунення їх наслідків.

Проблема енергетичної залежності України від імпортних енергоносіїв відображена ще в Енергетичній стратегії України до 2030 року як головний чинник, що загрожує політичній й економічній незалежності держави. Однак її вирішення на основі забезпечення реальної платоспроможності населення не отримало достатнього розвитку.

Мета роботи – обґрунтування науково-практичних рекомендацій з подолання економічної кризи в економіці України, виходячи з вирішення енергетичного питання вкрай сильної залежності національної економіки від постачання імпортних енергоносіїв, та підвищення платоспроможності населення.

Вирішенню проблем подолання світових криз у різні часи було присвячено багато фундаментальних досліджень. Однак чинники, що посилюють та генерують кризові явища в різних країнах, мають не тільки загальні, але й специфічні риси. Світова економічна наука ще не виробила універсальний рецепт подолання криз та усунення їх наслідків.

Світова фінансова криза, яка охопила більшість національних економік країн світу, особливо гостро вразила Україну. Про масштабність кризи свідчить динаміка основних показників соціально-економічного розвитку країни.

За 20 років свого існування Україна втратила 34 % ВВП ( табл. 1 ) [1], такого негативного результату не мала жодна країна в світі ( рис. 1 ) [2].

Таблиця 1 Динаміка валового внутрішнього продукту України за 1990–2010 рр.

Роки

У фактичних цінах

Індекси фізичного обсягу

Індекси-дефлятори

валовий внутрішній продукт (млрдкрб)

валовий внутрішній продукт у розрахунку на одну особу (тис.крб)

валовий внутрішній продукт (відсотків до попереднього року)

валовий внутрішній продукт у розрахунку на одну особу (відсотків до попереднього року)

валовий внутрішній продукт (відсотків до 1990 р.)

валовий внутрішній продукт (відсотків до попереднього року)

1990

167

3

1991

299

6

91,3

91,1

91,3

196,2

1992

5033

97

90,1

89,8

82,3

1866,0

1993

148273

2842

85,8

85,7

70,6

3435,4

1994

1203769

23184

77,1

77,4

54,4

1053,5

1995

5451642

105793

87,8

88,5

47,8

515,5

1996

81519

1595

90,0

90,7

43,0

166,2

1997

93365

1842

97,0

97,8

41,7

118,1

1998

102593

2040

98,1

98,8

40,9

112,1

1999

130442

2614

99,8

100,6

40,8

127,3

2000

170070

3436

105,9

106,7

43,2

123,1

2001

204190

4195

109,2

111,1

47,2

109,9

2002

225810

4685

105,2

106,3

49,7

105,1

2003

267344

5591

109,6

110,5

54,4

108,0

2004

345113

7273

112,1

113,0

61,0

115,1

2005

441452

9372

102,7

103,5

62,7

124,5

2006

544153

11630

107,3

108,1

67,3

114,8

2007

720731

15496

107,9

108,6

72,6

122,7

2008

948056

20495

102,3

102,9

74,2

128,6

2009

913345

19832

85,2

85,6

63,3

113,0

2010

1082600

23554

104,1

104,7

75,3

113,8

Динаміка ВВП України

Рис. 1. Динаміка ВВП України за 1991–2010 рр., %

Маючи значний промисловий і сільськогосподарський потенціал та значну кількість природних ресурсів у порівнянні з провідними країнами Європи (тієюж Францією, з якою порівнювались у 1991 р. потенційні можливості Ук­раїни), країна не змогла навіть відновити виробництво до рівня 1990 року, тобто того часу, з якого Україна почала ринкові перетворення.

За обсягом номінального ВВП, розрахованим з урахуванням паритету купівельної спроможності – ПКС, Україна в 2010 році посідала в глобальному рейтингу тридцять дев'яту сходинку – 305,2 мільярда доларів ( табл. 2 ) [2], але ж за показ-ником ВВП на душу населення, який відображає більш повну картину про реальний рівень заможності країни, вона посідає вкрай низькі позиції.

За даними Світового банку, в рейтингу країн за рівнем ВВП на душу населення за ПКС Україна з показником 6580 доларів є аж вісімдесятою. Більше того, Україна – друга після Молдови найбідніша країна Європи [2].

У період 1993 – 1995 рр. Україна пройшла крізь період гіперінфляції . В 2008 році інфляція досягла максимального рівня за період після 2000 року ( табл. 3 ) [3].

Рівень безробіття на кінець 2010 року складає 2,2 % від працездатного населення [4].

Таблиця 2 Україна в рейтингу країн світу за обсягом ВВП, 2010 рік

Місце

Країна

ВВП за ПКС, мільярди доларів

1

США

14 660

2

Китай

10 090

3

Японія

4 310

4

Індія

4 060

5

Німеччина

2 940

6

Росія

2 223

7

Великобританія

2 173

8

Бразилія

2 172

9

Франція

2 145

10

Італія

1 774

17

Туреччина

961

20

Польща

721

35

Венесуела

345

37

Швейцарія

324

38

Греція

318

39

Україна

305

40

Сінгапур

292

43

Чехія

261

46

Норвегія

255

49

Португалія

247

50

ОАЕ

246

51

Ізраїль

219

52

Данія

201

53

Казахстан

196

54

Угорщина

187

55

Фінляндія

186

60

Білорусь

131

61

Словаччина

120

Обсяг валового зовнішнього боргу України на кінець 2011 р. сягнув 123,4 млрд дол. (87 % від ВВП), з яких 53 млрд дол. необхідно погасити протягом 2012 року [5]. До 1992 р. Україна не мала зовнішніх боргів, оскільки вона приєдналася до угоди про «нульовий варіант» розподілу активів та пасивів СРСР.

Таблиця 3 Динаміка інфляції в Україні в 1992–2011 рр., %

Рік

Рівень інфляції, %

Рік

Рівень інфляції, %

1992

2000,0

2002

-0,6

1993

10106,0

2003

8,2

1994

501,0

2004

12,3

1995

181,7

2005

10,3

1996

39,7

2006

11,6

1997

10,1

2007

16,6

1998

20,0

2008

22,3

1999

19,2

2009

12,3

2000

25,8

2010

9,1

2001

6,1

2011

4 , 6

Загальна чисельність населення з 1990 до 2011 року зменшилася з 52 до 46 млн осіб.

Найглибша криза в економіці країни була у 1999 році, коли рівень ВВП склав 40,8% від рівня 1990 року. В світовій історії не існує прецедентів, коли б держава в мирний час втратила 60 % ВВП та 6 млн населення.

У такій ситуації було складно думати про стратегічні реформи, бо першочерговим завданням стало збереження України від соціально-економічного колапсу.

Необхідність оперативної стабілізації вимагала від уряду стимулювання тих галузей економіки, які б могли забезпечити швидку фінансову віддачу до державного бюджету. Такими на той час були експортно-орієнтовані галузі – чорна металургії, хімія, сільське господарство.

Після розпаду єдиного господарського комплексу СРСР заводи втратили со юзні ринки, а на західних – їх продукція програвала в конкурентній боротьбі за якістю. Щоб вийти на нові ринки, влада вдавалася до прямого та прихованого субсидування.

Так, допомога підприємствам чорної металургії здійснювалася за рахунок встановлення штучно занижених цін на основні види ресурсів, передусім – на коксівне вугілля, залізорудну сировину, електроенергію та газ.

Крім того, для збільшення ліквідності уряд надавав виробникам численні податкові пільги, дозволяв розстрочувати податкові зобов'язання, списував податкові борги, надавав кредити за пільговими ставками та активно використовував взаємозаліки.

У 1998 році вітчизняному експорту допомогла фінансова криза. Вона оздоро вила підприємства сировинних та низькотехнологічних галузей економіки, оріє нтованих на експорт. Такий ефект був досягнутий за рахунок таких чинників:

девальвації національної валюти, що підвищило цінову конкурентоспроможність продукції вітчизняних експортерів;

зниження реальних доходів та зайнятості населення, що дозволило зменшити реальні витрати на фінансування фондів заробітної плати;

зниження витрат на товари та послуги суміжних інфраструктурних галузей.

Ці чинники дозволили українським підприємствам сформувати ціновий ре сурс конкурентоспроможності та продавати свою продукцію на 15–20 % деше вше, ніж конкуренти, що сприяло зростанню попиту на неї.

Пожвавлення експортно-орієнтованих галузей дало позитивний імпульс усій економіці, що стало додатковим аргументом на користь підтримки експортно-сировинної економіки. Показово, що в 2000–2004 роках середньорічний приріст ВВП становив 8,4 %, що було найвищим показником в Європі. За рахунок валю тних надходжень від експорту сировинної продукції формувалася, в значній мірі, дохідна частина бюджету, розширювалися інвестиційні можливості держави, підтримувалася певна соціальна стабільність.

Зростання виробництва експортно-орієнтованих галузей також стимулювало розвиток суміжних, обслуговуючих та інфраструктурних сегментів економіки. Крім того, саме в цих галузях сформувався потужний національний капітал, який частково реінвестувався в інші сфери вітчизняної економіки.

Заробивши значні кошти на виробництві та експорті металу, окремі україн-ські фінансово-промислові групи почали інвестувати в розвиток машинобудування, будівництво, банківську діяльність, соціально-культурні проекти.

Загалом підтримка експортно-орієнтованих сировинних та низькотехнологічних галузей сприяла певній макроекономічній стабілізації в Україні. Проте така економічна політика зміцнила експортно-сировинну модель економіки.

На початкових етапах трансформаційних процесів така модель була необхідною, бо дозволила підтримати ділову активність в умовах різкого її зниження навіть у порівнянні з 1990 роком.

Однак згодом домінування експортно-орієнтованих галузей почало створювати перешкоди для якісного економічного розвитку держави в цілому. Така модель викривляла ринкові відносини, посилювала протекціонізм, обмежувала конкуренцію.

У передкризові роки близько 70 % українського експорту утворювали сировина і сільськогосподарська продукція. У 2011 році частка сировини з низьким рівнем обробки збільшилася до 86 %. Іншими словами, Україна твердо зайняла нішу непродуктивних, сировинних економік: країна майже не виробляє готової продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках.

За 20 років своєї незалежності країні не вдалося змінити форму радянської мобілізаційної економіки. Як наслідок, Україні не вдалося реструктурувати отримані в спадок від СРСР індустріальні резерви й переорієнтувати економіку в режим праці в умовах конкурентного ринку.

У зв'язку з цим, причини економічного провалу 2008–2009 рр. необхідно шукати не в наслідках світової фінансової кризи, а в незавершеному переході до ринкових відносин. Протягом цього періоду радянські економічні інститути були знищені, але їхні ринкові аналоги, зокрема інститут приватної власності, не були створені.

В умовах Радянського Союзу економічна мобілізація досягалася за рахунок політичної міцності держави та тотальної експлуатації всіх видів ресурсів. У цих умовах економічний ріст забезпечувався за рахунок реалізації глобальних структурних проектів або за рахунок експорту сировини, коли мобілізаційні сили держави були недостатньо продуктивними. Україна в теперішній час не має мобілізаційних ресурсів та її експортні можливості вкрай обмежені.

Незважаючи на ці обставини, економіка України як і за радянських часів зорієнтована на державу як на центр можливої мобілізації, ігноруючи потреби своїх громадян. В Україні досі не здійснено чіткого розмежування між економічними інтересами приватного капіталу, держави й суспільними інтересами. Тому зрозуміло, що фінансово-економічна криза в Україні має насамперед вітчизняне походження. Кризу викликали дії уряду та НБУ, а як наслідок в умовах недоскона лості національної економіки криза була посилена поведінкою населення, коме рційних банків і фірм.

За 20 років незалежності в Україні не було створено сучасної промисловості, яка була б здатна задовольняти потреби національної економіки і суспільства узасобах виробництва і предметах особистого споживання; внутрішній ринок переважно насичений імпортними товарами, економіка є енерговитратною. На одиницю ВВП в Україні витрачається у десятки разів більше енергетичних ресурсів (переважно природного газу), ніж у розвинутих країнах. За енергоємністю на 1000дол. виробленого ВВП Україна займає 133 місце в світі серед інших країн [6].

Можна констатувати, що економіка країни в порівнянні з 1990 роком майже не розвивалася і не приносила значних доходів. Лише енергоємні металургійна і хімічна промисловості збільшували виробництво експортної продукції завдяки збільшенню попиту на неї на світовому ринку. Внаслідок цього створилась ейфорія майже «економічного буму».

У 2008 році номінальні доходи населення України зросли на 6,5 млрд грн [4] насамперед за рахунок виплат боргів за внесками до Ощадбанку СРСР. Це призвело до підвищення попиту і зростання інфляції ( табл. 3 ).

Уряд добре розумів, що національна економіка не в змозі виробити необхідну кількість товарів для покриття надлишкових грошових виплат і надлишкової грошової маси. Тому було зроблено рішучий крок у бік значного збільшення імпорту.

Однак ця дія посилила попит на іноземну валюту і сприяла знеціненню на­ціональної валюти. Така дія уряду сприяла розвитку виробництва Китаю, Туреччини, Польщі та інших країн, одночасно знищуючи національного виробника.

В Україні завдяки значному обсягу імпорту товарів сформувалася ідеологія споживання, ідеологія високого добробуту. Ідеологія виробництва відійшла на задній план. Країна перетворилась у суцільний базар, країну покрила мережа гіпермаркетів. Зараз Україна займає п’яте місце у світі за кількістю придбання дорогих автомобілів (вартістю більше 100 тис. дол.). Україна стала жити «краще» не завдяки результатам власної праці. Сформувалася «віртуальна» економіка і «віртуальні» доходи фірм, «віртуальний» добробут.

На валютному ринку до якогось моменту утримувалась рівновага між пропозицією й попитом на іноземну валюту за рахунок збільшення її надходжень від експорту металу, виробів хімічної промисловості, зерна, мита. Крім того, українські громадяни, що виїжджали на заробіток за кордон, ввозили або пересилали до України більше ніж 20 млрд дол. щорічно [4].

Одночасно здійснювалася необачна активна політика комерційних банків із споживчого й іпотечного кредитування населення за рахунок відносно дешевих іноземних кредитів і депозитів населення. Все це в комплексі давало змогу перекривати потреби постійно зростаючого обсягу імпорту.

Кризові явища у банківській сфері почали відображатися в другій половині 2008 року [7]. З початком світової фінансової кризи й іпотечної кризи в США українські комерційні банки, які мали доступ до дешевих і, як правило, короткострокових кредитів іноземних банків, зіштовхнулися з ситуацією, коли західні банки були змушені підняти відсотки за своїми кредитами. Це призвело до подорожчання кредитів українських банків, скорочення кредитування будівництва, особливо житла для громадян.

Унаслідок скорочення доходів населення і неможливості отримання кредиту, девальвації гривні відбулося різке падіння цін на придбання й оренду нерухо­мості [8]. Криза у будівництві мала обвальний характер, що значно посилило кризу в ме ­ талургії, оскільки будівельна галузь є одним з основних споживачів металу.

Значна залежність національної економіки від експорту металургійної проду кції теж посилила кризу. Падіння цін на українську металургійну продукцію було пов’язано зі збільшенням конкуренції з боку китайських виробників і сезонним скороченням попиту в основних країнах-споживачах. Наприкінці жовтня 2008 року Мінпромполітики України проголосило про початок серйозної кризи у чорній металургії: було зупинено 17 з 36 доменних печей, розглядалася можливість по вної зупинки роботи підприємств.

У зв’язку зі зміною кон’юнктури світового ринку значно зменшились валютні доходи України від експорту й мита. Почався відтік іноземної валюти з банківського сектору, істотно зменшилися переводи громадян України, що працюють за кордоном. Це призвело до порушення рівноваги попиту і пропозиції на інозе мну валюту на українському фінансовому ринку. Курси долара та євро почали некон-трольовано зростати.

Ніякі заходи НБУ зі стабілізації грошової одиниці не мали успіху. Всі заходи мали запізнілий характер в умовах, коли «розбухла» грошова маса та непомірно зростав імпорт товарів, коли комерційні банки видали населенню значний обсяг споживчих кредитів в іноземній валюті, що знову викликало зростання імпорту, а відповідно зростання попиту на іноземну валюту. Суттєвий надлишковий попит на іноземну валюту НБУ не був здатний забезпечити, навіть задіявши всі свої інвалютні резерви.

Спеціалісти відмічають, що непрофесійна діяльність НБУ полягає в тому, що він необґрунтовано допустив вільний обіг в Україні іноземної валюти поряд з наці о­нальною, особливо видачу кредитів комерційними банками в іноземній валюті. Тому в обігу опинилася не врахована і ніким не контрольована грошова маса чужих грошей, що викликало появу надлишкової кількості імпортних товарів. Уряд і НБУ порушили об’єктивні економічні закони грошового обігу, за що розплачується весь народ.

Таким чином, економічна криза в Україні – це об’єктивне явище, в основі якого знаходиться ігнорування об’єктивних законів тими, хто намагається за будь-яку ціну досягти надприбутку та такого ж споживання, хто ошукував до-вірливих громадян і декларував соціальний популізм.

Основні ж причини кризових явищ в економіці України криються, насамперед, в прорахунках державної політики, відсутності досвіду самостійної розбу дови економіки, догматичному виконанні порад МВФ у питаннях трансформації економіки, непростому геополітичному та геоекономічному розташуванні країни.

Дуже правильно виділяє головні складові сучасної економічної кризи в Ук ­ раїні В.Горбаль [9].

1. Криза інфляційної експортно-орієнтованої моделі сировинної економіки .

2. Криза інвестиційної політики.

3. Енергетична криза .

4. Комунальна криза .

Розглядаючи ці чотири основні складові економічної кризи в Україні, слід особливо виділити третю складову, оскільки через вкрай сильну залежність національної економіки від імпортних енергоносіїв (переважно постачання при ­ родного газу з Росії) саме ця енергетична складова є не тільки генератором кризових явищ, але й чинником можливої й вірогідної втрати політичної та економічної незалежності держави.

Постійне щорічне зростання цін на природний газ, що постачається з Росії в Україну, практично паралізує економіку країни, призводить до неконкурентоспроможності базових галузей промисловості і зубожіння значної кількості населення України.

Погіршення стану державної фінансової системи України, що почалося наприкінці 2008 року, до травня 2009 року викликало сумнів у спроможності країни розрахуватися за отриманий російський природний газ. В цих умовах Ющенко всупереч політиці НБУ приймає рішення про емісію 3,8 млрд грн [10] для забезпечення розрахунків, що призвело до значного зростання інфляції.

Енергетичну залежність економіки України від постачання російського газу було заплановано побороти ще в Енергетичній стратегії України на період до 2030 року [11], затвердженої у березні 2006 року Кабінетом Міністрів України, однак її виконання було зірвано, в тому числі через глобальну економічну кризу, що охопила більшість галузей промисловості України.

Згідно з результатами аналізу, який виконано в межах розробленої Енергетичної стратегії України [11], на момент її розробки енергетична залежність України від зовнішніх поставок органічного палива становила 60,7 %, країн ЄС – 51 %. Подібною або близькою до української є енергозалежність таких розвинутих країн Європи, як Німеччина – 61,4 %, Франція – 50 %, Австрія – 64,7 %. Багато країн світу мають значно нижчі показники забезпечення власними первинними паливно-енергетичними ресурсами, зокрема Японія використовує їх близько 7%, Італія – близько 18 % ( рис. 2 ) [11].

Енергетична залежність України та деяких країн світу

Рис. 2. Енергетична залежність України та деяких країн світу

Однак, незважаючи на те, що рівень енергетичної залежності України є се­редньоєвропейським, структура споживання енергоносіїв економікою України значно відрізняється від структури енергоспоживання світу ( табл. 4 ).

Як видно з табл. 4, структура споживання паливно-енергетичних ресурсів України істотно відрізняється від світової, перш за все, майже подвоєною величиною питомої ваги природного газу, яка відповідає практиці держав, що володіють значними запасами природного газу (Росія, Голландія та ін.).

Таблиця 4 Структура енергоспоживання економіки Українита світу

Вид палива

Україна

Світ

Енергоспоживання, млн тонн н. е.

138

10 879

Розподіл, %

100

100

Природний газ

43,4

23,7

Нафта

10,9

35,8 %

Вугілля

28,8

28,4 %

Атомна енергія

14,8

5,8

Гідроенергія

2,1

6,3

Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі майже співпадає зі світовим показником, однак вона значно нижча, ніж в країнах, які мають значні поклади вугілля (Китай, Індія, Австралія, ПАР, Польща) ( табл. 5 ) [12].

Таблиця 5 Структура енергоспоживання найбільших країн-споживачів по видах первинного палива

Країна

Енерго-

споживання,

млн тоннн.е.

Розподіл, %

Нафта

Природний газ

Вугілля

Атомна енергія

Гідро-енергія

США

2326

40,4

24,4

24,4

8,0

2,8

Китай

1698

20,6

3,2

70,2

0,7

5,5

Росія

705

18,2

55,2

16,0

5,0

5,6

Японія

520

45,2

14,6

22,9

13,2

4,1

Індія

423

28,4

8,4

56,2

1,0

6,0

Німеччина

329

37,5

23,9

25,1

11,6

1,9

Канада

322

30,7

27,0

10,8

6,9

24,6

Франція

263

35,3

15,5

5,0

38,9

5,3

Великобританія

227

36,3

36,1

19,3

7,5

0,8

Респ. Корея

226

46,6

13,7

24,3

14,9

0,5

Бразилія

207

44,6

9,2

6,3

1,5

38,4

Італія

182

47,0

38,1

9,5

5,3

Іран

179

44,4

52,9

0,6

2,1

Сауд. Аравія

159

58,3

41,7

Мексика

154

56,4

31,6

6,0

1,6

4,4

Іспанія

146

53,6

20,6

12,6

9,3

3,9

Україна

138

10,9

43,4

28,8

14,8

2,1

Австралія

121

33,4

21,3

42,3

3,0

ЮАР

120

19,3

78,0

2,0

0,7

Індонезія

114

42,6

31,2

24,2

2,0

Тайвань

114

46,2

9,5

34,8

7,9

1,6

Польща

100

20,9

10,5

68,1

0,5

Питома вага споживання нафти в паливно-енергетичному балансі України майже у 3,5 раза нижче питомої ваги споживання нафти у світі. Це пояснюється тим, що власний обсяг видобутку нафти покриває потреби країни тільки на 12 %.

Питома вага споживання атомної енергії більше ніж у 2,5 раза перевищує світовий показник, що є наслідком наявності вельми обмеженої кількості власних енергетичних ресурсів України в порівнянні з потребами її національної економіки, яка є однією з найенергоємніших у світі.

Така енергоємність ВВП України об’єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва та добробут народу і лягає важким тягарем на економіку – більше того в умовах її значної енергетичної залежності від імпортних паливно-енергетичних ресурсів.

У розробленій Енергетичній стратегії України до 2030 року [11] було передбачено, що частка імпортованого палива на виробництво електричної та теплової енергії електростанціями знизиться з 58,0 % у 2005 році до 8,2 % у 2030 році за рахунок введення в експлуатацію нових енергоблоків АЕС та ТЕС, також за рахунок реконструкції діючих енергоблоків з продовження терміну їх експлуатації. Однак за 20 останніх років в Україні введено в дію всього два нових реактори, які почали будуватися ще за радянських часів, але не вводились в експлуатацію через діючий мораторій на будівництво та введення в дію нових потуж ­ ностей АЕС, який у 1993 році було скасовано.

Технологічний знос більшої частини українських ТЕС перевищує 76 %. Неоптимальна структура паливної складової, відсутність виробничого зв’язку між генеруючими та видобувними підприємствами призвели до падіння ефективності роботи державних ТЕС і ТЕЦ. Рентабельність енергетики України в кілька разів менша, ніж на аналогічних виробництвах в країнах ЄС.

Тому вирішення енергетичних питань повинно здійснюватись, насамперед, за ра­хунок більш ефективного використання власних енергоносіїв та інвестування енергетики, що повинно стати запорукою подолання кризових явищ в економіці країни.

Без вирішення цього питання жодні кредити МВФ не в змозі допомогти подолати кризові явища в економіці України, а навпаки будуть сприяти ще більшій залежності країни від зовнішнього фінансування, що призведе до остаточної втрати незалежності держави, якщо не завдяки заборгованості за природний газ, так завдяки боргам за кредити МВФ.

Про яку незалежність країни може бути мова, якщо на кінець 2011 року зо ­ внішній борг складає 123,4 млрд дол. (87 % від ВВП).

З цього приводу доцільно простежити тенденцію фінансування України з боку МВФ.

У кінці жовтня 2008 р. МВФ підтвердив готовність виділити Україні кредит на суму 16,5 млрд дол. на 15 років під 4 % річних для подолання економічної кризи. 10 листопада 2008 р. Україна отримала перший транш кредиту stand by у розмірі 4,5млрд дол. У травні 2009 р. МВФ виділив другий транш у розмірі 2,625 млрд дол.

Отримання чергового траншу від МВФ залежить від виконання його вимог урядом України. Однією з головних і не останньою вимогою МВФ є підвищення тарифів для населення на теплову енергію, більшість якої виробляється з російського природного газу, до рівня, що забезпечує стовідсоткове покриття собі­вартості енергоресурсів.

І саме відмова уряду України від подальшого підвищення тарифів для населення призвела до зупинки виділення чергового траншу кредиту МВФ.

Підвищення тарифів в умовах дуже низьких стандартів життя в реальності не вирішить проблем, бо більшість українських сімей будуть не в змозі здійснювати оплату за цими тарифами та стануть на межу зубожіння.

Навіть за умов занижених тарифів борг населення України за послуги ЖКГ на кінець 2011 року склав 10,559 млрд грн, у тому числі за опалення 5,038млрд грн, за газопостачання 1,585 млрд грн [4].

Пояснення одне – вартість робочої сили в Україні одна з найдешевших в Європі. Причому з кожним роком українці в реальних цифрах заробляють все менше. Про це свідчать підрахунки експертів та дані, оприлюднені Державним комітетом статистики.

На початок 90-х років частка оплати праці в собівартості продукції становила в середньому близько 33 %, хоча на Заході в цей же період цей показник становив 40–45 % (зараз у високотехнологічних галузях – близько 60 %). На даний момент частка оплати праці в собівартості продукції складає в середньому не більше 10–12 %. Якщо ж проаналізувати інформацію по окремих галузях, то дані ще гірші: у сільському господарстві цей показник становить близько 7 %, а в деякі періоди в металургії – менше 1 %. Близько 6 % українців взагалі отримують мінімальну зарплату [13]. Згідно з даними офіційної статистики, у вересні 2011 р. практично третина українців (32,6 %) отримувала заробітну плату близько 1,5 тис. грн. Частка українців, які заробляють близько 2 тис. грн, становить практично половину – 48,5 %. Не більше 4 тис. грн отримують близько 85 % громадян України [13].

Де ж вихід з цієї ситуації, яка є складовою відсутності платоспроможності значної кількості населення, та як наслідок і глобальним чинником економічної кризи в країні?

Вихід один – це зміна структури собівартості в бік підвищення питомої ваги оплати праці. На законодавчому рівні треба врегулювати не стільки обмеження по розміру мінімальної заробітної плати, скільки обмеження на мінімальну частку коштів на оплату праці в структурі витрат на виробництво і реалізацію з покладанням контролю на інспекцію за цінами.

Принципи регулювання рівня оплати праці в загальних витратах на рівні окремих галузей, як і на рівні всієї національної економіки й досі не обґрунтова ні, а вирішення цього наукового питання у взаємозв’язку з загальноекономі чним рівнем споживання є досить складною науковою задачею, яка до сьогодні не знай шла вирішення в економіці України.

Такий підхід до обмеження мінімального рівня оплати праці в структурі витрат на виробництво і реалізацію продукції призведе до корінної зміни існуючого паритету внутрішніх цін в Україні, посилить інфляційні процеси; але відносна відкритість ринків України (як члена СОТ) для імпортних товарів у змозі спинити загальне зростання цін на внутрішньому ринку України.

Запропоновані заходи повинні привести до ліквідації дисбалансу між виробництвом і споживанням (цінами і реальними доходами населення), а українські виробники отримують додатковий стимул до підвищення ефективності виробництва, причому не за рахунок економії на оплаті праці.

Економія на оплаті праці для виробника одночасно означає позбавлення себе потенційних вітчизняних споживачів на внутрішньому ринку.

Регулювання мінімального розміру оплати праці в структурі собівартості з боку держави повинне стати реальним кроком у підвищенні платоспроможності населення, а загалом і стимулом для зростання національного виробництва і ВВП.

Крім того, цей захід буде сприяти вирішенню проблеми оплати енергоносіїв за реальними цінами і знизить навантаження держбюджету на виділення дотацій населенню для оплати комунальних послуг і непрямого субсидування занижених тарифів.

Таким чином стимулювання платоспроможності населення, а як наслідок зростання національного виробництва і ВВП, повинне сприяти зниженню потреби країни в кредитах МВФ і стати відправною точкою для подолання економічної кризи в Україні.

Висновки.

Основними складовими економічної кризи в Україні є: інфляційна експортно-орієнтована модель сировинної економіки; інвестиційна політика, орієнтована на «офшорний бізнес»; вкрай висока енергетична залежність від імпортного природного газу, занедбаний стан комунальної сфери на фоні відсутності платоспроможного попиту через один з найнижчих рівнів оплати праці серед країн Європи.

Для подолання кризових явищ уряду необхідно відмовитись від втручання вемісійну політику НБУ, закінчити економічну реформу, піднімати та розвивати національне виробництво і на цьому підґрунті сприяти підвищенню життєвого рівня народу, що є головною умовою соціально-політичної й економічної ста­більності в суспільстві і державі.

Досягнення даних пріоритетів у подоланні кризи в національній економіці повинне, в першу чергу, спиратися на розвиток і модернізацію національної енергетики з орієнтацією на власні енергоресурси і підвищення платоспроможності населення шляхом обмеження мінімального рівня оплати праці в структурі витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Бібліографічні посилання

1. Валовий внутрішній продукт [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8% D0%B9_%D0%B2%D0%BD%D1%83%D1%82%D1%80%D1%96%D1%88%D0%BD %D1%96%D0%B9_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%BA%D1%82

2. Молдован О. Двадцять років реформ і хаосу [Електронний ресурс] / О. Молдован. – Режим доступу : http://www.epravda.com.ua/publications/2011/08/15/294948/

2. Индекс инфляции (Украина) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://index.minfin.com.ua/index/infl/

3. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

4. Україна має до 1 липня 2012 року повернути кредиторам рекордну суму – 53,5 млрд дол. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.newsru.ua/finance/22sep2011/ cred.html

5. Сравнительное потребление топливно-энергетических ресурсов для производства $1000 ВНП в отдельных странах (данные Международного Агентства по Энергетике, Франция) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.iea.org

6. Влияние мирового финансового кризиса на Украину [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.analitik.org.ua/current-comment/economy/48d793e16b8bb

7. Громов О. Підсумки 2008: Велике падіння нерухомості [Електронний ресурс] / О. Гро­мов. – Режим доступу : http://www.epravda.com.ua/publications/2008/12/24/175129

8. Горбаль В. Посткризисный экономический порядок и Украина / В. Горбаль // День. – 2011. – № 97.

9. Экономический кризис на Украине (2008 - 2009) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%BA%D0%BE% D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D1%81_%D0%BD%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B5_(2008%E2%80%942009)

10. Енергетична стратегія України на період до 2030 року та подальшу перспективу (проект) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=32299946

11. Мировое и национальное хазяйство. – 2008. – № 1.

12. Українці стали однією з найдешевших робочих сил у Європі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tsn.ua/groshi/ukrayinci-stali-odniyeyu-iz-naydeshevshih-robochih-sil-u-yevropi.html

Надійшла до редколегії 21.03.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru