Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ТРАКТУВАННЯ ПОНЯТТЯ «ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО»

УДК 334.01

О. В. Рогова

Чернігівський державний технологічний університет

Досліджено різні підходи до визначення англомовного терміна Public-private partnership. Запропоновано розмежування понять державно-приватне та публічно-приватне партнерство як таких, що відповідають різним рівням організації державної влади в країні.

Ключові слова: публічне адміністрування, державно-приватне партнерство, публічно-приватне партнерство.

Рассмотрены различные подходы к определению англоязычного термина Public-private partnership. Предложено разграничение понятий государственно-частное та публично-частное партнерство как таковых, что соответствуют разным уровням организации государственной власти в стране.

Ключевые слова : публичное администрирование, государственно-частное партнерство, публично-частное партнерство.

The article examined different approaches to English term Public-private partnership. Aseparation ofthe concepts of state – private and public – private partnerships as those that correspond to different levels of government from.

Key words: public administrative, state - private, public - private partnerships.

В інтеграційних ринкових умовах господарювання пріоритетним завданням економічної науки стає дослідження теоретико-методологічних і прикладних аспектів забезпечення стабільного та ефективного економічного розвитку. Одним із його напрямів є розробка та впровадження моделі публічно-приватного партнерства у відносинах влади, бізнесу, структур громадянського суспільства. Водночас проблема ефективного застосування можливостей та спроможностей публічного і приватного секторів в умовах перманентних кризових явищ, складної соціально-економічної ситуації є неоднозначною та багатоаспектною.

В історичному контексті економічну політику визначали різні форми державного правління, які зазнавали змін від авторитарних, розподільчих, планово-адміністративних до ліберальних, ринкових, публічно-адміністративних, публічно-приватних. Протягом значного періоду відбувалося с тановлення та зміцнення держав як суспільного інституту, яке супроводжувалось розвитком численних її функцій, у т. ч. економічних [10].

З часом стало очевидним, що держава неспроможна забезпечувати традиційними методами підвищення ефективності використання виробничого потенціалу та розвитку інфраструктури, яка традиційно була її монополією і з правової та політичної позицій не могла бути передана у власність бізнесу. Зважаючи на те, що соціально-економічний розвиток в умовах ринкової економіки, демократії та громадянського суспільства здійснюється інакше, ніж в умовах централізованої командно-адміністративної системи, форми діяльності та відносини влади з суспільством також відповідно змінювалися.

Розвинені країни почали застосовувати концепції, в основі яких знаходяться відносини з тією або іншою мірою використання публічних та приватних форм впливу на економіку й визначаються поняттями – публічне адміністрування, пу блічний менеджмент, державно-приватне партнерство, публічно-приватне партнерство.

Останнім часом вітчизняні дослідники приділяють багато уваги дослідженню такого нового для України явища, як публічно-приватне партнерство. Зокрема, проблемам визначення сутності та ролі партнерства присвячені дослідження таких науковців, як К. М. Павлюк, С. М. Павлюк, О. М. Полякова, О.Маслюківська, І.В.Запатріна, О. В. Пильтяй, Г. В. Знаменський, А. Гальчинський, В. Геєць та ін.

При цьому в більшості теоретичних досліджень терміни державно-приватне партнерство та публічно-приватне партнерство вживаються як синоніми або ж вживання того чи іншого термін а пояснюється специфікою перекладу іншомовних джерел.

Тому в даному дослідженні ставиться за мету з'ясувати трактування англомовного терміна Public-private partnership як державно-приватне або публічно-приватне партнерство в якості окремих взаємовиключних понять, застосування яких пов’язане з роллю та функціями держави в країні.

З економічної точки зору всі теорії походження держави сходяться в тому, що функції держави, яка виникла як необхідна форма організації життя суспільства з метою об'єднання людей та забезпечення їх добробуту, для підвищення якості послуг та здатності реагувати на зовнішні виклики повинні лібералізуватися .

У державах, де більшість підприємств знаходилася у державній власності, здійснювалася приватизація, яка означала перехід права власності на підприємства, цілком або частково, від держави до приватних осіб. В таких умовах у новоствореного приватного сектору почав виникати інтерес до ідеї державно-приватного партнерства, яке «… об’єднує переваги державного та приватного секторів, зокрема, соціальну відповідальність, громадську підзвітність та пріоритетність екологічних стандартів у діяльності, а також фінансові ресурси, технології, управлінську ефективність та підприємницьку ініціативу» [ 7 ] .

Пошук нових методів співпраці привів до виникнення такої нової форми взаємовідносин як «Public private partnership», що у вітчизняній науковій та практичній літературі трактується як державно-приватне партнерство (ДПП) або публічно-приватне партнерство (ППП). При застосуванні підходу, заснованого на визначенні держави як адміністративно-правового інституту, більш вживаним єтермін «державно-приватне партнерство». У цьому випадку дослідниками держава розглядається з позиції «старшого» партнера, який на підставі владних повноважень надає дозвіл здійснювати діяльність із власної компетенції іншому партнеру, належному до сектору приватного бізнесу.

В. Г. Варнавський визначає партнерство держави і приватного сектору як інституційний та організаційний альянс між суспільною владою і бізнесом з метою реалізації національних і міжнародних, масштабних і локальних, але завжди суспільно значущих проектів в широкому спектрі діяльності: від розвитку стратегічно важливих галузей промисловості і науково-дослідницьких конструкторських робіт до забезпечення суспільних послуг [ 6].

О. М. Полякова характеризує державно-приватне партнерство як суспільний інститут, що включає в себе сукупність формальних та неформальних правил, урамках яких з метою задоволення потреб суспільства здійснюється спільна діяльність державних органів влади і приватного сектору на основі набору альтернатив поводження [14].

В. Кубліков, розглядаючи співпрацю держави і приватного сектору, використовує термін приватно-державне партнерство, в основу якого покладає усвідомлену необхідність як і з боку держави, так і бізнесу в тісній і плідній співпраці в суспільно значущих галузях.

К. В. Павлюк та С. М. Павлюк [12] розглядають державно-приватне партнерство як суспільно-приватне партнерство, визначаючи його як конструктивне співробітництво держави, суб’єктів підприємницької діяльності і громадянських інститутів в економічній, політичній, соціальній, гуманітарній та інших сферах суспільної діяльності для реалізації суспільно значущих проектів на засадах пріоритетності інтересів держави, її політичної підтримки, консолідації ресурсів сторін, ефективного розподілу ризиків між ними, рівноправності і прозорості відносин для забезпечення поступального розвитку суспільства.

Низка авторів розуміє державно-приватне партнерство як систему співробітництва, в якій розподіляються ризики між партнерами за принципом кращої спроможності їх нейтралізації, а також існує узгоджений підхід до поділу винагород.

За іншого підходу державні інституції та структури приватного бізнесу визначаються в якості рівних партнерів, що більш точно відображає сутність цього типу міжсуб’єктних відносин. У даному випадку більш доречним є термін «публічно-приватне партнерство» й держава розглядається як публічний суб’єкт, що покликаний забезпечувати надання суспільно необхідних послуг. У цьому напрямі покликана реформуватися політична система України.

Таким чином, за єдності наукових пошуків і практичних намагань протидіяти сучасним викликам у загальному означенні п редметна база щодо складових поняття державно-приватного і публічно-приватного партнерства вітчизняною ізарубіжною наукою визначена. Однак необхідно зазначити, що в сучасній науці немає єдиного підходу до виявлення чинників, що формують ефективні механізми ППП та часові й просторові рамки його застосування.

Різні вчені дають відмінні трактування публічно-приватного партнерства, які відображають перевагу або управлінської складової, або складової щодо партнерських відносин. Однак умови публічності як головні не піддаються сумніву. Вважається, що сучасні економічні моделі мають співвідноситися зпублічністю, враховувати аспекти, пов’язані з політикою, законом та громадянським суспільством.

В європейських країнах зміна форм державного управління через залучення публічної сфери була викликана потребою інтенсифікувати та інтегрувати процеси і процедури щодо ефективності прийняття і реалізації суспільно вмотивованих рішень. У цьому значенні публічність спрямована на легітимність рішень та досягнення суспільного консенсусу.

У низці теоретичних посилань акцент робиться на збереженні ролі та впливу на економіку адміністративних механізмів за трансформації поглядів щодо зростання ролі недержавного сектору. Тут мова йде не про публічне партнерство, а публічне адміністрування як процес досягнення національних цілей та економічних інтересів шляхом організації діяльності публічної сфери за переваги ролі законодавчих та виконавчих органів влади й органів місцевого самоврядування.

Відповідно до теорії публічного управління діяльність уряду і неприбуткових організацій у деяких важливих питаннях є подібною до діяльності установ приватного сектору. Таким чином, одні й ті самі управлінські інструменти, що максимізують ефективність та результативність роботи, можуть використовуватись як у приватному, так і у публічному секторі.

Отже, традиційні моделі державного управління критично переосмислюються . Їх використання на практиці показало, що лише завдяки чіткій управлінській ієрархії та дотриманню жорстких правил не можна очікувати значного підвищення ефективності управління та впливу його на економічний розвиток, оскільки «формальна знеособленість» працівників та зосередженість на удосконаленні операцій їх роботи не дали змоги класичній теорії максимально успішно вирішити проблему підвищення продуктивності праці [5].

Про об’єктивну необхідність надання в подальшому переваг публічно-приватному партнерству свідчать тенденції загальносвітового розвитку:

– політичні та економічні процеси стають все більше різноплановими;

– інтенсивно змінюється бізнес-середовище;

– формуються нові фінансово-економічні групи;

– відбувається активний пошук нових форм зовнішньоекономічних відносин;

– посилюються тенденції до соціальної нерівності, дерегуляції економіки;

– розвиваються процеси дезінтеграції й передача функцій управління місцевим, регіональним органам;

– зростає роль знань, інтелектуального капіталу.

Отже, формується потреба в нових моделях відносин – децентралізованих, мобільних, які поєднують державні і ринкові принципи, індивідуальну свободу інові форми відповідальності.

У контексті розвитку публічно-приватного партнерства науковими теоріями майбутнє впливу різних чинників на світову економіку визначається по-різному. Серед них основна теза полягає в наступному: національні д ержави в перспективі будуть скорочувати свої функції, а їх економіки підпорядковуватимуться інтересам міжнародного бізнесу, сприятимуть реалізації інтересів транснаціональних корпорацій, міжнародних ринків, розвитку недержавних організацій та інтернаціональних груп.

На часі в українській науці в якості головного поняття, яке відповідає реальному стану речей взагалі і стосовно економіки, зокрема, використовується тер мін «державне управління», який за своїм значенням є ближчим до терміна «пу блічне адміністрування» та «державно-приватне партнерство», а не «публічно-приватне партнерство».

В ключенню категорій публічності та партнерства до основних понять, що характеризують відносини влади і суспільства, останнім часом надають значення українські науковці. Зокрема, В. Д. Бакуменко відзначає розвиток демократії та громадянського суспільства у світі й, зокрема, в Україні та важливість аспекту взаємодії держави і громадянського суспільства [4, c. 150].

З наукових досліджень витікає, що інноваційні підходи полягають в наголошенні на аспектах публічності через розвиток громадянського суспільства і демократичних відносин з ним влади. Для України перехід до публічного адміністрування і потім до публічно-приватного партнерства гарантуватиме соціальну стабільність і підвищуватиме ефективність управління економікою. Однак процес переходу ускладнюється внутрішніми протиріччями – корупцією, недобросовісною конкуренцією, низькою якістю публічних послуг тощо.

Тому необхідно створювати реальні механізми подолання негативних явищ та передумови для розвитку сфери освіти (якість знань), охорони здоров’я (якість життя людей), соціальної сфери (функціонування інституцій громадянського суспільства). Оздоровлення економіки йтиме традиційним випробуваним в Європі і світі шляхом через: децентралізацію компетенцій держави і передачу їх частини локальним співтовариствам; передачу завдань структур підпорядкованих державі структурам громадянського суспільства; розбюрократизацію впливу на економіку. На стадії руху до публічно-приватного партнерства влада виконуватиме функцію посередника–модератора між інтересами різних груп, організацій та громадян безпосередньо.

Приклад застосування засад публічно-приватного партнерства в європейських країнах показує наявність принаймні трьох переваг: уряди звільняються від обов’язків з надання послуг населенню, передаючи їх в інші сектори; шукають шляхи підвищення ефективності діяльності державного апарату; впроваджують різні інновації в соціально-економічній сфері.

Водночас, незважаючи на тривалий період існування досліджуваних відносин, основні засади публічно-приватного партнерства не сформовані як окрема наука. Згідно з визначенням Європейської комісії, Public private partnership – це передання приватному сектору частини повноважень, відповідальності та ризиків щодо реалізації інвестиційних проектів, які традиційно впроваджувалися чи фінансувалися публічним сектором. [«Зелена книга» (Green Paper) в практиці Єврокомісії – дискусійна доповідь про ту чи іншу галузь політики ЄС, адресована усім зацікавленим органам ЄС [14].

Е. Р. Уайт, Б. Дезілец, О. Маслюківська, Ю. Шевчук – автори посібника з пу блічно-приватних партнерств трактують останнє як юридично обов’язковий для сторін контракт між особою приватного сектору та державним органом (чи органом місцевого самоврядування), за яким приватний партнер зобов’язаний надавати публічні послуги, для чого приватний сектор повинен інвестувати певні власні ресурси (фінансові, технологічні, час і репутацію корпорації тощо), а також взяти на себе відповідальність за певні ризики надання таких послуг, при цьому оплата приватному партнеру здійснюється тільки в обмін на фактично надані послуги [9].

Н. Ю. Мущинська [11], узагальнюючи висновки інших науковців, визначає публічно-приватне партнерство як юридично оформлену систему відносин між державним партнером або органами місцевого самоврядування та приватними партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об’єднуються, звідповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород між ними, для взаємовигідної співпраці з реалізації суспільно-значущих проектів на до вгостроковій основі.

Варто також зазначити, що протягом ХХ століття публічне адміністрування (public administration) розвивалося як політична наука і було відірване від менеджменту. Тому спроби привнести в публічну сферу закони ринку, а саме принципи публічно-приватного партнерства відображаються в теорії «нового публічного менеджменту». В ній застосування терміна «публічно-приватне партнерство» за своїм змістовним наповненням характеризує залучення приватно-бізнесового сектору до розв’язання суспільно значущих проблем, які відносяться до компетенції держави як публічного сектору.

Отже, загальна ідеологія ППП побудована на відносинах рівностатусних суб’єктів – держави, суб’єктів громадянського суспільства та бізнесу, які можуть бути представлені різними інституційними структурами. Вихідним положенням сучасної теорії публічно-приватного партнерства є забезпечення надання якісних суспільно необхідних послуг.

Проекти ППП полегшують вихід на світові ринки капіталів, стимулюють залучення іноземних інвестицій до реального сектору економіки. Особливе значення ППП має для економіки регіонів, де на його основі розвиваються місцеві ринки капіталу, товарів та послуг [9].

З огляду на вищесказане, автор вважає за доцільне удосконалити запропоновані вище визначення та вживати термін «публічно-приватне партнерство» у такому значенні: «публічно-приватне партнерство є сукупністю взаємовідносин держави, яка в управлінні застосовує методи, принципи та механізми, що змінюються у відповідності до зміни економічних відносин та трансформуються за формами від державного управління до публічного адміністрування, державно-приватного партнерства, публічно-приватного партнерства, й створює оптимальні та рівні умови всім суб’єктам громадянського суспільства і приватного бізнесу, зацікавленого в реалізації на конкурентних засадах своїх можливостей та переваг з метою отримання ефективного результату і справедливого партнерського розподілу прибутку».

Висновки. Підсумовуючи проведене дослідження, можна зробити такі висновки:

1. У пошуках нових, більш адекватних сучасним вимогам форм державного управління виникли нові теорії управління, головними аспектами яких є орієнтація на людину, реалізацію її прав і свобод та залучення широкого кола зацікавлених осіб до вироблення та реалізації державної політики. Така форма функціонування влади отримала назву «публічне управління». В рамках публічного управління держава значну частину своїх повноважень передає місцевому самоврядуванню та громадським об'єднанням.

2. За високого рівня децентралізації влади в європейських країнах виникає нова форма співпраці з приватним капіталом – Public private partnership, що втаких умовах застосування буде відповідати україномовному терміну «публічно-приватне партнерство».

3. В Україні на даний час використовується модель управління, що за своїм значенням є близькою до терміна «публічне адміністрування». У відносинах з приватним сектором економіки держава реалізує функції головного організатора, координатора та контролера.

4. Реалізація проектів публічно-приватного партнерства потребуватиме зміни державної політики у сфері розширення самостійності регіонів та розвитку вза ємодії різних секторів економіки на засадах партнерства.

Бібліографічні посилання

1. Mary P. Follett. Creating Democracy, Transforming Management, Tonn, Joan C. – NewHaven : Yale University Press, 2003. – 366 p.

2. Peter F. Drucker. The Practice of Management. – Butterworth-Heinemann, 1999. – 399 p.

3. Pollitt C. Public Management Reform: A Comparative Analysis / C. Pollitt, G. Bouckaert. – Oxford University Press, 2004. – 240 p.

4. Бакуменко В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління : навч. посіб. / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній. – К. : Міленіум, 2003. – 256 с.

5. Босак О. З. Публічне управління як нова модель управління у державному секторі [ Електронний ресурс ] / О. З. Босак . – Режим доступу : http://www.academy.gov.ua/ ej/ej12/txts/10bozuds.pdf

6. Варнавский В. Г. Концептуальные экономические и правовые основы концессионной деятельности / В. Г. Варнавский. – Режим доступу : http :// www.irex.ru/publications/ polemika/13/varnavsky.html

7. Виступ заступника Глави Секретаріату Президента України – Представника Президента України у Верховній Раді О. Слюсаренко в Ін - ті зовнішньої торгівлі Італії на конференції «Україна: Чемпіонат Європи з футболу – 2012. Нові можливості для підприємців» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.president.gov.ua/ content/vystup_slusarenko.html

8. Державно-регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети : монографія / за ред. З. С. Варналія. – К. : НІСД, 2007. – С. 25–40.

9. Едвард Р. Уайт , Бран Дезілец, Олена Маслюківська, Юлія Шевчук. – К. : ТОВ «Діалог-Київ», 2009. – 80 с.

10. Основи економічної теорії: політекономічний аспект : підручник для студ. екон. спец. вищих закладів освіти / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л.О.Каніщенко, А.А.Чухно. – К. : Вища школа, 1999. – 743 с.

11. Мущинська Н. Ю. Публічно-приватне партнерство як інструмент сталого регіонального розвитку [Електронний ресурс] / Н. Ю. Мущинська. – Режим доступу : http://eprints.kname.edu.ua

12. Павлюк К. В. Сутність і роль державно-приватного партнерства в соціально-економічному розвитку держави / К. В. Павлюк, С. М. Павлюк // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. – 2010. – Вип. 17.

13. Полякова О. М. Державно-приватне партнерство в Україні: проблеми становлення / О. М. Полякова // Коммунальное хоз-во городов : науч.-техн. сб. – Вып. 87. – К. : Техніка, 2009. – С.317 – 322.

14. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://eur_lex.europa.eu/smartapi/cgi

Надійшла до редколегії 18.03.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru