Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО РІВНЯ НАСЕЛЕННЯ

УДК 332.1:330.15

В. С. Северін

Інститут економіко-правових досліджень НАН України

Запропоновано концептуальні підходи до формування стратегії розвитку культурно-освітнього рівня населення регіону за рівнями культури та освіти.

Ключові слова: культурно-освітній рівень населення, стратегії регіонального розвитку

Предложены концептуальные подходы к формированию стратегии развития культурно-образовательного уровня населения по уровням культуры и образования.

Ключевые слова: культурно-образовательный уровень населения, стратегии регионального развития.

In the article the conceptual approach to forming of strategy of cultural and educational level ofpopulation development on the levels of culture and education is offered.

Key words: cultural and educational level of population, strategy of region development.

Соціально-економічний розвиток країни багато в чому визначається культурно-освітнім рівнем населення, можливістю духовного розвитку та здобуття освіти. Вплив культурно-освітнього рівня населення на соціально-економічний розвиток полягає в тому, що одним з основних чинників конкурентоспроможності працівника на ринку праці є рівень його освіти. Саме конкурентні переваги працівника дозволяють отримувати йому гідний рівень оплати праці та уникнути безробіття. Як для країни, так і для регіону економічними наслідками безробіття є недовироблення валового внутрішнього продукту (або ж валового регіонального продукту відповідно) [10; 11]. Таким чином, освіта, що відповідає сучасним потребам, та загальна культура є критеріями якості життя населення.

Щодо аналізу освітнього рівня, то існуючі тенденції свідчать про те, що вУкраїні в 2011 році випуск студентів навчальних закладів I–II рівня акредитації склав 111 тис. чол., студентів III–IV рівня акредитації – 543,7 тис. чол. [1]. Рівень безробіття в двох вікових групах від 14 до 25 років і від 25 до 29 років складає 27,3% до кількості економічно зайнятого активного населення відповідної вікової групи [9]. Відповідно, кожний четвертий випускник навчального закладу I–IV рівнів акредитації у віці до 29 років – безробітний. У той же час кожен другий житель України має вищу і загальнішу повну середню освіту [7]. Звідси можна дійти висновку, що система освіти в Україні, як вищої, так і середньої, не є гарантією працевлаштування. Таким чином, існуюча система освіти лише частково реалізує свої функції, оскільки не гарантує забезпечення гідного рівня життя. Тому важливим стратегічним завданням є модернізація цієї системи відповідно до сучасних вимог ринку праці.

Різні пропозиції вирішення проблем функціонування системи освіти розробляються сучасними вітчизняними та зарубіжними вченими [2–4; 11]. Проте вцих роботах проблеми розвитку культурно-освітнього рівня населення освітлені з різних позицій. Так, деякі вчені основну увагу приділяють формуванню культурної компоненти як основної складової особистого професіоналізму [3], інші вчені фокусуються на питаннях соціальних аспектів навчання в нових суспільних умовах і подальшого працевлаштування молодих фахівців [2; 4; 11]. Але ж для вирішення вказаних проблеми необхідно скласти цілісне уявлення про розвиток культурно-освітнього рівня населення на основі аналізу сучасних підходів.

Метою статті є розробка концептуальних підходів до формування стратегії розвитку культурно-освітнього рівня населення на регіональному рівні.

Перш ніж розробляти та впроваджувати заходи з розвитку культурно- освітнього рівня населення регіону, необхідно визначити існуючий стан культу рно-освітнього рівня населення регіону. Визначення стану культурно-освітнього рівня населення регіону – складний і неоднозначний процес, оскільки він, з одного боку, залежить від складу та кількості освітніх закладів різних рівнів акредитації, закладів культури, мистецтва та ін., якість функціонування яких обумовлено економічним, політичним та соціальним станом в країні та регіоні, а з іншого боку, обмежується рівнем побутової культури населення, що залежить від традицій суспільства та цінностей повсякденного життя. Якщо стосовно вимірювання складу та кількості освітніх закладів різних рівнів акредитації, закладів культури, мистецтва та ін. труднощів не з’являється, то оцінка рівня культури, який не завжди можна ототожнювати з рівнем освіти людини, є процесом неоднозначним. Звідси виникає проблема визначення переліку показників, за якими можна проводити оцінку стану культурно-освітнього рівня населення регіону та перш за все, визначення поняття культурного рівня.

Як українські, так і зарубіжні вчені виділяють два рівні культури [3; 11]: побутову та спеціалізовану. Побутова культура – це такий рівень опанування знань, звичаїв, норм та навичок, який необхідний людині в повсякденному житті. Людина її освоює з перших років життя в сім'ї, в спілкуванні з близькими, друзями, опановуючи ті знання, навички, стереотипи поведінки, які надалі служать базою для залучення до професійної культури.

Професійна культура – сфера суспільного розподілу праці, соціальних статусів. Професійна культура виступає як взаємозв'язок різних видів професійної діяльності і представлена господарською, політичною, правовою, філософською, релігійною, науково-технічною, художньою культурами. Для опанування навичок професійної культури одного спілкування з близькими недостатньо, необхідна професійна підготовка.

Професійній культурі відповідає культура на побутовому рівні, оскільки вони тісним чином взаємозв'язані і впливають один на одного. Обмін між рівнями культури здійснюється через сферу освіти, де традиції, цінності кожного з елементів культури транслюються подальшим поколінням, засоби масової комунікації, де здійснюється взаємодія між «високими» цінностями і цінностями повсякденного життя, соціальні інститути, установи культури, де знання про культуру і культурні цінності стають доступними для широкої публіки. Щодо бажання здобути вищу освіту, то цей процес є результатом реалізації тих знань та традицій, що було отримано на рівні побутової культури та початкового рівня професійної культури [3; 11].

Щодо структури системи освіти, то в Україні діють дошкільні заклади, загальноосвітні навчальні заклади І–ІІІ ступенів, професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади І–І V рівнів акредитації та підготовка аспірантів, докторантів [4].

Таким чином, при розробці концептуальних підходів до формування стратегії розвитку культурно-освітнього рівня населення необхідно чітко розмежовувати рівні освітніх закладів та культури, за якими передбачається розробляти заходи щодо розвитку культурно-освітнього рівня населення регіону.

На прикладі Донецької області проведемо аналіз існуючих регіональних стратегій розвитку, що стосуються культурно-освітнього рівня населення, та оцінимо їх вплив на соціально-економічний розвиток регіону.

На сьогоднішній день на рівні Донецької області діє обласна комплексна програма «Діти. Молодь. Сім’я. на 2008–2012 роки» та Стратегія соціально-економічного розвитку Донецької області до 2015 року. В м. Донецьку діє комплексна програма розвитку освіти на 2011–2015 роки [8].

Метою обласної комплексної програми «Діти. Молодь. Сім’я. на 2008–2012 ро ки» є забезпечення стабільних та якісних умов для життя і соціального становлення молоді, сімей, дітей як базового інституту формування і розвитку людського ресурсу, активізація участі зазначених категорій у соціально-економічному, культурному, громадському житті регіону [8].

Однією з мети Стратегії соціально-економічного розвитку Донецької області до 2015 року є здобуття якісної освіти впродовж життя, критеріями досягнення якої виступають: стовідсоткове охоплення дітей загальноосвітніми послугами (середня школа, професійно-технічні училища), збільшення рівня охоплення дітей відповідного віку дошкільною освітою до 85 % та збільшення питомої ваги молоді, охопленої вищою освітою, до 72 % [8].

Метою комплексної програми розвитку освіти на 2011–2015 роки є оптимізація мережі загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних закладів, забезпечення економного та раціонального використання бюджетних коштів, залучення додаткових джерел фінансування, удосконалення різнорівневої системи соціального захисту дітей та учнів пільгових категорій, відпрацювання комплексу заходів щодо їх соціальної адаптації, створення безпечних умов життєдіяльності закладів освіти, оновлення навчально-матеріальної бази [8].

Відповідно до поставлених завдань у межах наведених програм та стратегій розвиток культурно-освітнього рівня населення, перш за все, молоді, передбачає підготовку висококваліфікованих трудових ресурсів з метою підвищення якості життя населення. Тому цікавим є оцінити вплив заходів, що вживаються в рамках програм, на соціально-економічний розвиток регіону.

Одним з методів, що дозволяє оцінювати міру впливу на досліджуваний результативний показник кожного із введених у модель чинників при фіксованому положенні на середньому рівні інших чинників, є кореляційно-регресійний аналіз [6].

Культурний рівень населення оцінимо за допомогою інтегрального показника, який буде складатися з суми відношення кількості місць у закладах культури клубного типу, де зазвичай розташовано дитячі гуртки, до чисельності населення у віці 5–14 років (перша складова) та відношення кількості відвідувань театрів, концертних організацій, музеїв до чисельності населення у віці 15–65 років (друга складова). Враховуючи факт, що для певної вікової групи населення визначати складові інтегрального показника необхідно за різні періоди часу, які бвідповідали етапам їх дорослішання, вводиться припущення щодо наявності часу запізнення в 10 років між першою та другою складовими інтегрального показника для однієї вікової групи.

В якості показника, що описує освітній рівень населення, оберемо чисельність фахівців, випущених вищими закладами за рік (тис. осіб).

Соціально-економічний розвиток регіону охарактеризуємо за допомогою показника чисельності економічно активного населення працездатного віку у відсотках до населення відповідної вікової групи та показника валової доданої вартості у розрахунку на одну особу у фактичних цінах.

Існує безліч показників, що характеризують освітній рівень населення та соціально-економічний розвиток регіону, але наведені вищі показники, що будуть застосовано в кореляційно-регресійному аналізі, було обрано з причини наявності достатньої кількості статистичних даних, з 1995 р. по 2010 р., тобто за 15періодів [1; 7; 9].

Наступним кроком є побудова двох кореляційно-регресійних рівнянь:

оцінка впливу культурного та освітнього рівня населення на економічну активність населення працездатного віку у відсотках до населення відповідної вікової групи;

оцінка впливу культурного та освітнього рівня населення на ВРП у розрахунку на одну особу у фактичних цінах.

Результати розрахунку кореляційно-регресійних моделей та коефіцієнтів регресійної статистики наведено в табл.1.

Таблиця 1 Кореляційно-регресійні моделі оцінки впливу культурно-освітнього рівня населення на соціально-економічний розвиток Донецької області

Залежна змінна

Незалежні змінні

Рівняння зв’язку

Коефіцієнт детермінації

Критерій Фішера

Критерій Ст’юдента

1

Економічна активність населення працездатного віку у % до населення відповідної вікової групи

культурний рівень населення

Формула

38 %

0,79

-0,7

освітній рівень населення

0,66

2

ВРП у розрахунку на одну особу у фактичних цінах, тис. грн

культурний рівень населення

Формула

85 %

14,4

2,94

освітній рівень населення

2,57

Аналізуючи значення коефіцієнтів регресійної статистики, що було отримано при реалізації моделі кількісної оцінки впливу культурно-освітнього рівня населення на економічний розвиток Донецької області, можна зробити наступні висновки: значення коефіцієнта детермінації означає, що приблизно 38 % мінливості культурно-освітнього рівня населення пов'язано з мірою мінливості економічної активності населення працездатного віку та 85 % мінливості культурно-освітнього рівня населення пов'язано з мірою мінливості ВРП у розрахунку на одну особу (див. табл. 1), що за шкалою Чеддока свідчить про помірну та високу силу зв’язку відповідно. Для другого рівняння критерій Фішера більше табличного, тобто досліджувана залежна змінна близько описується включеними в кореляційно-регресійну модель змінними. Критерій Ст’юдента для другого рівняння також вищий за табличний, тобто зв'язок між культурно-освітнім рівнем населення та ВРП у розрахунку на одну особу є надійний. Що стосується першого рівняння, то коефіцієнти регресійної статистики свідчать про відсутність зв'язку між культурно-освітнім рівнем населення та економічної активності населення працездатного віку та низьку надійність рівняння.

Таким чином, отримані результати розрахунку кореляційно-регресійної моделі оцінки впливу культурно-освітнього рівня населення на економічний розвиток Донецької області свідчать про те, що культурно-освітній рівень населення має значний вплив на економічний розвиток регіону, але зростання культурно-освітнього рівня населення регіону ніяким чином не пов'язано з рівнем економічної активності населення, тобто не призводить до зменшення безробіття.

Відсутність кореляції між чисельністю фахівців випущених вищими закладами за рік та економічною активністю населення працездатного віку пояснюється тим, що молоді фахівці – випускників ВНЗ є незатребуваними на ринку праці.

Причиною незатребуваності молодих фахівців є недолік професійного досвіду та відсутність чіткої професійної визначеності, що призводить до того, що молодих фахівців в останню чергу приймають на роботу за наявності вакантних посад, і першими скорочують при зниженні обсягів виробництва. Крім того, при виборі професії та пошуку місця роботи молода людина не усвідомлює вимог ринку праці, характер та зміст обраного напрямку діяльності [2]. Реалії сьогодення змушують студента або працювати під час навчання, нехтуючи освітнім процесом, або ж, закінчуючи навчальний заклад, стикатися з проблемою працевлаштування.

Наслідками безробіття української молоді є необґрунтовано низька заробітна плата, ненормований робочий час і диференціація праці внаслідок складності працевлаштування та поглиблення бідності молодих сімей, що спричиняє розлучення, зниження народжуваності, алкоголізм тощо [1].

Вирішити вказані проблеми можна за допомогою розробки нових пріоритетів в області працевлаштування та в області підготовки кадрів за рахунок перебудови освітньої діяльності сучасних навчальних закладів з орієнтацією на розвиток професійних схильностей та потреб роботодавця.

Таким чином, при формуванні стратегії розвитку культурно-освітнього рівня населення регіону основну увагу необхідно приділити розвитку професійного рівня культури. В якості одного зі шляхів розвитку професійного рівня культури можна запропонувати розробку та вживання заходів з адаптації студентів до вимог ринку праці.

На сьогоднішній день єдиним видом діяльності, що дозволяє залучати студента до практичної роботи, є студентська практика. Зміст практики визначається програмами за її видами: навчальна, виробнича, переддипломна та ін. Згідно з наказом Міністерства освіти України «Про затвердження Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України» та методичними документами ВНЗ практика як елемент навчального процесу проводиться з метою закріплення і розширення знань, отриманих студентами в ВНЗ, придбання необхідних практичних навичок роботи за фахом в умовах виробництва, опанування передових методів технології та праці. В процесі проходження практики студенти вчаться самостійно відбирати і систематизувати інформацію в рамках поставлених перед ними завдань, застосовувати отримані знання, вивчати технологію та устаткування, що використовуються в рамках конкретного виробництва, розвивати навички роботи в колективі, здійснювати самоконтроль [5].

Можна бачити, що наведені завдання ніяким чином не дозволяють студенту здобути професійний досвід та визначити свою професійну орієнтацію. Крім того останні зміни в наказ Міністерства освіти України «Про затвердження Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України» було здійснено в 1994 р.

Звідси доцільним є наступна пропозиція: заходи з адаптації студентів до вимог ринку праці здійснювати під час проведення практики, для чого необхідно змінити мету та зміст практики та розширити бази практики, залучаючи до цього процесу потенційних роботодавців не на рівні особистих домовленостей, а згідно з регіональними стратегіями розвитку. З вищевказаного метою практики має бути набуття професійного досвіду та професійної визначеності.

Професійним досвідом можна назвати лише той період роботи, тривалість якої дозволяє людині осмислити отримані досягнення та невдачі, зробити висновки, які стануть невід’ємною частиною подальшого професіоналізму. На підґру нті професійного досвіду формується професійна визначеність, під якою розуміється процес виявлення здібностей, інтересів, придатності та інших чинників, що впливають на вибір професії та формують професійне покликання. Наявність професійного покликання, підкріплена отриманим досвідом, є запорукою того, що молода людина буде жаданою на ринку праці.

Відповідно до рівнів освіти розвивати професійну культуру населення регіону можна на рівні загальноосвітніх навчальних закладів, професійно-технічних та вищих навчальних закладів. Кожному з цих закладів притаманні власні задачі. В школах має виконуватися навчально-виховний процес, в результаті якого учень набуває знання, ідентифікує себе як особистість та вирішує питання щодо подальшого навчання. В професійно-технічних навчальних закладах здійснюється підготовка кваліфікованого робітника в ході навчального процесу та студентської практики. В вищих навчальних закладах до навчального процесу та студентської практики додається наукова діяльність [4]. Таким чином, практику проходять як в професійно-технічних, так і в вищих навчальних закладах. Наведений підхід до розвитку професійної культури населення регіону представлено на рис. 1.

Підхід до розвитку професійної культури населення

Рис. 1. Підхід до розвитку професійної культури населення

Центральним у розвитку культурно-освітнього рівня населення є навчальний процес, який дозволяє готувати високоякісних фахівців чи розробляти та впроваджувати наукові досягнення (див. рис. 1). При підготовці фахівців важливим є їх адаптація до вимог ринку праці ще на етапі навчання. Для цього необхідно пропонувати студентам пропозиції працевлаштування на умовах, що будуть цікаві та вигідні обом сторонам. Результатом такої співпраці стане досягнення відповідності вимог ринку праці та властивостей випускника навчального закладу як особистих, так і професійних, що, врешті-решт, дозволить зменшити рівень безробіття серед молоді.

Висновки. Підсумовуючи проведене дослідження, можна запропонувати при формуванні регіональних стратегій розвитку культурно-освітнього рівня населення з метою зменшення безробіття серед молоді розробити та впровадити заходи з адаптації студентів до вимог ринку праці шляхом зміни підходу до проведення студентської практики, в тому числі зміни мети, змісту та баз практики.

Бібліографічні посилання

1. Вищі навчальні заклади [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу : http ://www.ukrstat.gov.ua

2. Гареев К.Х. Оценка конкурентоспособности выпускников ВУЗа на рынке труда / К. Х. Гареев // Инновационный потенциал молодежи ХХI века : материалы Регио нальной научно-практической конференции студентов и аспирантов. – Казань : Изд- во Казанского нац. исслед. техн. ун-та, 2011 . – С. 484–488.

3. Дедюлина М. А. Основы культурологических знаний : учеб. пособ. / М. А. Дедюлина, Е.В. Папченко. – Таганрог : ТТИ ЮФУ, 2008. – 184 с.

4. Карпов А. О. О развитии научного образования / А. О. Карпов // Труды научно-педагогического семинара «Наука в школе». – М. : Изд-во НТА «АПФН» (Сер. «Профессионал»), 2003. – Т. 1. – С. 16–22.

5. Наказ Міністерства освіти України «Про затвердження Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України» № 93 від 08.04.93 із змінами від 20.12.94 [Електронний ресурс]: Законодавство України – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0035-93

6. Наконечний С. І. Економетрія : підручник / С. І. Наконечний, Т. О. Терещенко, Т. П. Романюк. – К. : КНЕУ, 2004. – 520 с.

7. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу : http ://2001. ukrcensus. gov.ua/ results/general/estimated

8. Регіональні програми розвитку [Електронний ресурс] / Веб-сайт Донецької обласної державної адміністрації. – Режим доступу : http://www.donoda.gov.ua

9. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, віковими групами та місцем проживання [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http ://www.ukrstat.gov.ua

10. Стеценко Т. О. Аналіз регіональної економіки : навч. посіб. / Т. О. Стеценко. – К. : КНЕУ, 2002. – 116 с.

11. Яковлева Ю. К. Особенности и последствия использования трудовых ресурсов Украины/ Ю. К. Яковлева // Вісник економічної науки України. – 2008. – № 2(14). – С.163–170.

Надійшла до редколегії 17.05.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru