Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ РИЗИКІВ ІНФРАСТРУКТУРНОЇ РОЗБУДОВИ РЕКРЕАЦІЙНИХ ТЕРИТОРІЙ

УДК 338.24

Р. В. Славік

Львівський національний університет імені І вана Франка

Досліджено і систематизовано поняття інвестиційних ризиків при реалізації масштабних інвестиційних проектів на рекреаційних територіях. Особлива увага приділена ризикам навколишнього природного середовища.

Ключові слова: ризики інвестора, соціально-економічні ризики, екологічні ризики, невизначеність, антропогенне навантаження, рекреаційна територія.

Исследованы и систематизированы понятия инвестиционных рисков при реализации масштабных инвестиционных проектов на рекреационных территориях. Особое внимание уделено рискам окружающей среды.

Ключевые слова: риски инвестора, социально-экономические риски, экологические риски, неопределенность, антропогенная нагрузка, рекреационная территория.

The article analyzed and systematized the concept of investment risk in implementing large scale investment projects in recreational areas. Special attention is paid to the environment risks.

Keywords : investor risk, socio-economic risks, environment risks, uncertainties, human pressure, recreational area.

У процесі розробки та реалізації інвестиційної стратегії кожен суб ‘ єкт стратегічного планування зіштовхується з невизначеними факторами зовнішнього івнутрішнього середовища , які впливають на подальші стратегічні рішення . Збалансований розвиток рекреаційного господарства, як специфічної галузі економіки, напряму залежить від наявності рекреаційного ресурсу на певній території. Саме природомісткість рекреаційної сфери зумовлює виникнення певної сукупності специфічних ризиків, які є характерними при здійсненні економічної діяльності у даній галузі, а також невизначеностей, що можуть призвести до виникнення цих ризиків.

Дослідженнями на стику інвестиційного аналізу та управління рекреаційним сектором економіки займалися ряд вітчизняних і зарубіжних учених. Зокрема, досліджувалися методи оцінки інвестиційних проектів та ризики, пов’язані з їх практичною реалізацією [1–3]. Вивчена також проблематика екологізації інвестицій [4; 5]. Проаналізовано методи оцінки ризику при прийнятті інвестиційних рішень у рекреаційній сфері [6]. Питаннями сталого розвитку рекреаційних територій займалися ряд вітчизняних науковців [7–10].

Високо оцінюючи результати вищезазначених досліджень, необхідно підкреслити, що в науковій літературі досить поверхнево розглядаються екологічні ризики навколишнього природного середовища при плануванні і реалізації масштабних інвестиційних проектів на рекреаційних територіях.

Нераціональне використання природного рекреаційного ресурсу може привести до його виснаження і втрати рекреаційних властивостей. Рекреаційна сфе ра перебуває у тісному синергетичному зв‘язку із соціально-культурною, є її фа ктором розвитку і відновлення. Однак надмірна експлуатація природних рекреаційних комплексів може спричинити деструктивний вплив на соціально-екологічну складову території. Тому, розглядаючи поняття «невизначеність» і «ризик» при формуванні інвестиційної стратегії розвитку рекреаційного господарства доці льно вживати їх у широкому розумінні – з точки зору впливу зовнішніх івнутрішніх чинників на суспільну, екологічну та корпоративну сферу і, як наслідок, виникнення відповідних ризиків.

Можна виділити наступні різновиди невизначеностей при стратегічному плануванні інвестиційного розвитку рекреаційного сектору, які спричиняють виникнення специфічних ризиків:

невизначеність зовнішнього середовища, яка обумовлюється в першу чергу загальною непрогнозованістю економічного і політичного розвитку, станом споживчого ринку, нормативної бази, міжнародних відносин тощо;

невизначеність, пов’язана з експлуатацією природного рекреаційного ресурсу, його здатністю (або нездатністю) задовольнити поставлені цілі стратегічного планування рекреаційної сфери;

невизначеність протидії (невизначеність ситуації, дії місцевої влади, конкурентів, постачальників, наявність розбіжних інтересів інвесторів, місцевої громади, екологів, громадських організацій тощо);

невизначеність, викликана недостатнім рівнем розвитку інвестиційного менеджменту.

Сукупність факторів невизначеності при стратегічному плануванні спричиняє появу множини ризиків, які можна в цілому класифікувати за суспільною значимістю й за їх ступенем впливу на ефективність виконання (або невиконання) інвестиційних ініціатив. Так, під ризиками при формуванні інвестиційної стратегії розвитку рекреаційного господарства будемо розуміти небезпеку потенційно можливих втрат суспільством соціокультурних надбань, етнічної ідентичності, традиційних укладів господарювання; навколишнім середовищем – біорізноманіття та порушення екологічної стійкості внаслідок надмірного антропогенного та техногенного навантаження, інвестором – виручки, доходу або майна. Таким чином, ризики, в цілому, можуть диференціюватися за їх впливом на суспільство, навколишнє середовище і, власне, на інвестора. Для зменшення впливу непередбачуваних ризиків корпоративний сектор використовує широкий методичний інструментарій, а саме: диверсифікація, лімітування, страхування, хеджування, самострахування ризиків тощо. Однак в процесі реалізації інвестиційних проектів у рекреаційному секторі виникає ряд специфічних ризиків як для інвестора зокрема, так і для рекреаційних територій з їх соціально-культурною складовою в цілому. Їх систематизація запропонована на рис. 1.

Ризики інвестора, як правило, розглядаються на макро-, мезо- та мікрорівні. Макроекономічні ризики залежать від загального економічного стану в державі йу світі і, як правило, не піддаються регулюванню зі сторони інвестиційного менеджменту. Виникнення ризиків на мезорівні, в цілому, залежать від співпраці інвестора з постачальниками матеріальних ресурсів, фінансово-кредитними установами, контрагентами, партнерами, органами місцевої влади тощо. Дані ризики піддаються впливу зі сторони інвестиційного менеджменту частково ізначною мірою можуть виступати об‘єктом управління в рамках інвестиційної стратегії розвитку рекреаційних територій або галузі в цілому. Виникнення ризиків на мікрорівні повністю залежать від суб‘єкта господарювання, який реалізовує інвестиційний проект і може нівелюватися шляхом реалізації ефективного ризик-менеджменту.

Дана систематизація ризиків дозволяє об‘єднати їх у дві великі групи – суспільно-екологічні та приватно-корпоративні ризики інвестора. Ймовірність настання і методи оцінки останніх досить широко висвітлені у ряді наукових праць та спеціалізованій літературі [1–3; 6]. Оскільки ризик має математично виражену вірогідність настання певної події, яка розраховується на підставі статистичних даних або експертних оцінок, то він може бути математично розрахований. Найчастіше використовуються такі методи кількісного аналізу приватно-корпоративних ризиків інвестиційних проектів ( ІП ):

– метод коригування норми дисконту;

– метод достовірних еквівалентів (коефіцієнтів достовірності);

– аналіз чутливості критеріїв ефективності (чистий дисконтований дохід ( NPV ), внутрішня норма прибутковості ( IRR ) та ін.);

– метод сценаріїв;

– аналіз імовірнісних розподілів потоків платежів;

– дерева рішень;

– метод Монте-Карло (імітаційне моделювання) та ін.

Система ризиків при формуванні інвестиційної стратегії розвитку рекреаційного господарства

Рис. 1. Система ризиків при формуванні інвестиційної стратегії розвитку рекреаційного господарства

Натомість, що стосується суспільно-екологічних ризиків, які виникають внаслідок реалізації масштабних інвестиційних проектів і безпосередньо впливають на стан навколишнього середовища та добробут суспільства, що проживає в межах впливу проекту, то вони вивчені недостатньо. Даній проблематиці приділяли увагу ряд науковців, зокрема [11], однак дослідження носили загальний характер без специфіки рекреаційно-туристичної системи і стосувалися, переважно, інвестора як комерційного суб'єкта та його приватних інтересів.

Проблемні питання соціального характеру при реалізації масштабних інвестиційних проектів у сфері рекреації і туризму можуть бути наступні:

· нестача кваліфікованих кадрів середньої ланки (адміністраторів, екскурсоводів, гідів);

· рівень якості робочих місць, яка визначається специфікою діяльності закладу;

· знищення архітектурної та культурної спадщини;

· можливість знищення традиційного укладу життя в сільських громадах, насадження нових правил, урбанізованих норм;

· низька культура туристів;

· комерціалізація окремих видів діяльності, що традиційно вважалися особистими;

· потенційне збільшення правопорушень;

· висока ймовірність непорозумінь та конфліктів між господарями та відвідувачами;

· зміни у соціальній структурі громади;

· економічна експлуатація місцевого населення.

Дана проблематика може призвести до виникнення наступних соціально-економічних ризиків місцевої громади:

· Ризик втрати населенням певної території етнічної, духовної і культурної ідентичності, знищення архітектурної та культурної спадщини внаслідок масової рекреації і туризму.

· Ризик порушення традиційних способів господарювання та економічна експлуатація місцевого населення.

· Потенційне збільшення правопорушень, психологічний дискомфорт і надмірне негативне емоційне напруження.

Проблемні питання природоохоронного характеру, які виникають при антропогенному освоєнні природних комплексів з метою рекреації і туризму можуть бути наступними :

· погіршення якості навколишнього середовища;

· невідворотні зміни у природних системах;

· збільшення транспортних потоків та натовпів, рівня шуму;

· чутливість діяльності закладів рекреації до змін кліматичних та екологічних умов;

· проблема збереження екологічного середовища навколо рекреаційного закладу;

· необхідність визначення рівня екологічного навантаження на конкретні рекреаційні місцевості;

· запровадження та порядок визначення плати за використання природних рекреаційних ресурсів.

Внаслідок неврегульованості вищенаведених проблемних питань можуть виникнути наступні ризики навколишнього природного середовища :

· ризик забруднення природного довкілля та порушення ландшафтних систем (забруднення гідромережі, ґрунтових вод, ґрунтів і прилягаючих до рекреаційних комплексів територій);

· ризик втрати біологічного різноманіття флори і фауни через надмірно інтенсивну рекреаційну діяльність, що здійснюється в межах певних територій;

· ризик вичерпання родовищ бальнеологічних ресурсів, термальних вод та лікувальних грязей (пелоїдів).

Універсальною методикою нівелювання даних ризиків є планування антропогенного навантаження на рекреаційних територіях. Найоптимальнішим станом речей для навколишнього природного середовища є повна відсутність антропогенного навантаження на рекреаційні комплекси, оскільки навіть найменший вплив людини так чи інакше впливає на фізико-хімічний стан природи. Однак при цьому втрачаються такі функції природного середовища, як лікувально-оздоровча, рекреаційна, естетична, економічна тощо. Тому, на нашу думку, під екологічними ризиками навколишнього природного середовища при інвестиційному плануванні розбудови інфраструктури на природних рекреаційних територіях слід вважати перевищення антропогенного навантаження на певну площу рекреаційного комплексу, або на обсяг встановлених рекреаційних ресурсів надр (бальнеологічних, термальних, грязьових), при якому відбуваються невідворотні процеси руйнування ландшафтної складової даної території або знижується цілюща властивість надр. З даного визначення випливає, що при стратегічному плануванні рекреаційних інвестицій врахування екологічних ризиків має корелюватися із максимально ефективним використанням природно-рекреаційних властивостей території.

Питаннями місткості рекреаційних територій, центрів і курортів займався ряд вчених, зокрема В. Мацола, Л. Гринів, В. Калитюк, Н. Герасимчук, О. Гулич. Вченими розроблена значна методологічна база дослідження антропогенного навантаження на природні комплекси, які використовуються з рекреаційною метою. Найбільш довершеними дослідженнями в даному напрямку вбачаються роботи Л. Гринів та О. Гулич [8; 10]. Так, запропоновано основні показники, за якими визначають місткість рекреаційних територій. До таких, зокрема, належать:

1. Місткість курортно-оздоровчого центру (курорту) на основі екологічної пропозиції природних лікувальних ресурсів( М еі ). Визначається за формулою: Формула

Формула Формула (1)

де М еі – місткість i- го курорту на основі екологічної пропозиції;

Р еі – екологічна пропозиція природних лікувальних ресурсів i – го курорту;

N ei – норма споживання природних лікувальних ресурсів на одного рекреанта в день для i- го курорту;

М еі – це гранична місткість i - го курорту, який функціонує на основі природних лікувальних ресурсів і обмежується їх сукупною екологічною пропозицією.

2. Показник екологічно допустимої місткості курортно-оздоровчої території( V ei ), який визначає максимальну кількість рекреантів, що можуть одночасно перебувати на даній території і вкупі з місцевим населенням не призводити до порушення екологічно збалансованого розвитку курортно-оздоровчої території. Визначається за формулою:

V ei = (V i + N p ) x K oei ; (2)

де V ei – екологічно допустима місткість i- ї курортно-оздоровчої території, осіб;

V i – рекреаційна місткість i- ї курортно-оздоровчої території, осіб;

N p – кількість постійного населення i- ї курортно-оздоровчої території, осіб;

K oei – коефіцієнт екологічної місткості i- ї курортно-оздоровчої території (визначається експертним способом).

0 ? K oei ? 1;

K oei = 0 – для деградованих курортно-оздоровчих територій, не придатних для здійснення курортно-оздоровчої діяльності;

K oei = 1 – для еталонних курортно-оздоровчих територій.

3. Показник оптимальної кількості відпочиваючих, яка не призводитиме до психологічного дискомфорту і надмірного негативного емоційного напруження( Р еі ). Даний показник є актуальним для курортно-оздоровчих територій, які мають за основне призначення забезпечувати максимально комфортні умови для оздоровлення і відпочинку рекреантів. Даний показник визначається експертним шляхом спеціалістами-медиками, психологами, соціологами тощо.

Згідно з запропонованими методичними підходами екологічно допустима мі сткість курортно-оздоровчої території (центру) буде визначатись мінімальним значенням з-посеред показників М еі ; V ei ; Р еі [10] .

Математично цю залежність виведено у вигляді:

min { М еі ; V ei ; Р еі }. (3)

Однак, на нашу думку, дана модель містить ряд очевидних недоліків. По- перше, визначаючи екологічно допустиму місткість рекреаційної території на основі мінімального значення з-посеред показників М еі ; V ei ; Р еі , ми, таким чином, не враховуємо повний її рекреаційний потенціал. Наприклад, визначаючи антропогенне навантаження рекреаційної території на основі екологічної пропозиції природних лікувальних ресурсів при їх незначному дебеті, ми залишаємо без уваги можливість даної території прийняти більшу кількість рекреантів на базі показника екологічно допустимої місткості курортно-оздоровчої території. Інавпаки, обмеженість останнього не дозволить повною мірою використовува ти екологічну пропозицію природних лікувальних ресурсів, якщо їх дебет дозволяє прийняти більшу кількість рекреантів. По-друге, визначаючи норми антропогенного навантаження на природні комплекси при їх рекреаційному осво єнні, сумнівним видається вживання показника оптимальної кількості відпочиваючих, яка не призводитиме до психологічного дискомфорту і надмірного негативного емоційного напруження (Реі), оскільки при раціональному плануванні забудови те риторії рекреаційною інфраструктурою дані ризики повинні нівелюватися. У випадку, якщо мова йде про негативне емоційне напруження між рекреантами і місцевим населенням, то даний показник, на нашу думку, доцільно враховувати при визначенні соціальних ризиків. Однак, як було досліджено автором, рівномірне зростання соціально-економічного добробуту місцевого населення, як ефект від реалізації масштабних інвестиційних проектів у сфері рекреації і туризму у перспективі призведе до нейтралізації даних ризиків. Як приклад, можна навести села Пилипець та Подобовець Міжгірського району Закарпатської області. Дані населені пункти спеціалізуються на гірськолижній рекреації та екологічному туризмі в силу наявності унікальних природно-рекреаційних ресурсів, що забезпечує цілорічні майже безперервні потоки рекреантів, кількість яких часто набагато перевищує кількість місцевого населення. Однак через те, що майже все місцеве населення так чи інакше задіяне у наданні послуг рекреантам, маючи при цьому значну економічну вигоду, за всі роки не спостерігалося жодного значного конфлікту між рекреантами і місцевими жителями.

Таким чином, зазначена вище модель визначення екологічно допустимої місткості рекреаційної території потребує коригування і вдосконалення. При цьому визначимо основним пріоритетом повне використання рекреаційного потенціалу території на умовах її збалансованого розвитку. Враховуючи аналізовані показники антропогенного навантаження, робимо висновок про наявність двох основних видів рекреаційної діяльності на природно-рекреаційних територіях, які тісно переплітаються між собою:

– Рекреаційна діяльність, яка передбачає використання ресурсів надр даної території. У цьому випадку територія набуває лікувально-оздоровчого профілю. Планування розбудови рекреаційної інфраструктури вимагає врахування дебету ресурсів надр (бальнеологічних, термальних, грязьових тощо). Антропогенні навантаження визначаються при цьому як сума відношень дебету кожного виду ресурсу до норми його споживання на одного рекреанта, скоригованого на індекс впорядкованості, який показує міру зменшення норми рекреаційного навантаження з метою збереження самовідтворювальної функції родовища. Тоді формула 6 набуде модифікованого вигляду:

Формула (4)

де I ВПj – індекс впорядкованості для j -го родовища (визначається експертним способом).

0 ? I ВПj ? 1.

– Рекреаційна діяльність, що передбачає використання рекреаційних ресурсів у вигляді ландштафтних комплексів та їх компонентів (гірських, рівнинних, узбережжя морів, річок, озер тощо), біоресурсів (рослинних і тваринних), пам'яток природи. Переважаючими видами рекреації на даних територіях виступають відпочинкова, спортивна, екологічна тощо.

Однак на практиці рекреаційна територія часто використовується як з лікувально-оздоровчою метою, так і для відпочинку, спортивного, екологічного, сільського туризму і т. д. У цьому випадку планування рекреаційного навантаження на дану територію може відбуватися за кількома сценаріями:

1. Рекреаційний профіль території є лікувально-оздоровчим. Використання її ландшафтних, біологічних ресурсів і пам’яток природи для спортивного, екологічного, сільського зеленого туризму і відпочинку є додатковими видами рекреації. Тобто М еі > V еі . У цьому випадку екологічно допустиму місткість території доцільно планувати на основі показника М еі при умові раціонального облаштування рекреаційною інфраструктурою курорту та навколишніх територій. Тоді показник V еі виступає як норма антропогенного навантаження на сусідні зкурортом природні комплекси. Серед рекомендацій з облаштування інфраструктури можна виділити:

– облаштування екологічних стежок навколо курорту;

– зонування територій за їх пропускними можливостями;

– огородження та відокремлення найбільш чутливих до антропогенного навантаження природних комплексів разом із забороною їх відвідування.

2. Територія спеціалізується на спортивному, екологічному та сільському зеленому туризмі. Лікувально-оздоровча рекреація є додатковою. Тобто V еі > М еі . У даному випадку антропогенне навантаження слід планувати, виходячи з показника V еі . Показник М еі тут необхідно враховувати при розбудові санаторно-курортних закладів на даній території. При цьому бажане дотримання правила:

М еі + Р л = V еі ; (5)

де Р л – рекреанти і місцеві жителі, які використовують переважно ландшафтні ресурси території для рекреації або інших видів діяльності.

3. Рекреаційний профіль території чітко не виражений через універсальність природно-рекреаційних ресурсів на ній. Тобто М еі = V еі . У цьому випадку планування розбудови рекреаційної інфраструктури слід здійснювати, виходячи з показника М еі , однак дана інфраструктура має бути спрямованою на обслуговування різних груп рекреантів.

Таким чином, можемо запропонувати альтернативну математичну модель визначення антропогенного навантаження рекреаційної території:

max {М еі ; V ei }; (6)

Однак при цьому необхідно планувати розбудову рекреаційної інфраструктури таким чином, щоб забезпечити сталий розвиток території, як екологічно-соціальної системи.

Плануючи екологічно допустиму місткість рекреаційної території, управлінець також повинен враховувати всі категорії населення, які у перспективі будуть використовувати рекреаційні ресурси даної території. До таких, на нашу думку, доцільно віднести, зокрема:

– місцевих жителів;

– організованих рекреантів, які користуватимуться майбутньою інфраструктурою і перебуватимуть на даній території протягом двох і більше днів;

– екскурсанти і туристи, які відвідують дану територію зі спортивно-оздоровчою метою, перебувають на ній протягом одного дня і не користуватимуться наявною інфраструктурою;

– рекреанти, які користуватимуться інфраструктурою приватного сектору під час відпочинку на даній території.

Таким чином, при плануванні масштабних інвестиційних проектів з розбудови рекреаційної інфраструктури необхідно, щоб пропускна спроможність майбутнього житлового фонду для територій з вираженим профілем спортивної та екологічної рекреації забезпечувалася на рівні:

L л = V ei – N p – Е – Т з – М еі ; (7)

де L л – максимально допустима кількість ліжко-місць усіх рекреаційних закладів на даній рекреаційній території;

Е – середня кількість екскурсантів і туристів, які відвідують дану територію зі спортивно-оздоровчою метою, перебувають на ній протягом одного дня і не користуються наявною інфраструктурою рекреаційних закладів;

Т з – кількість рекреантів, які користуватимуться інфраструктурою приватного сектору під час відпочинку на даній території.

Для територій з лікувально-оздоровчим профілем житловий фонд доцільно планувати, виходячи з дебету ресурсу, скоригованого на індекс впорядкованості.

Висновки. Підсумовуючи проведене дослідження, можна зробити такі висновки:

1. Рекреаційна сфера характеризується природомісткістю, що зумовлює виникнення певної сукупності специфічних ризиків, які є характерними при здійсненні економічної діяльності у даній галузі.

2. Внаслідок неврегульованості питань природоохоронного характеру, які можуть мати місце при антропогенному освоєнні природних комплексів з метою рекреації і туризму, виникає ряд ризиків навколишнього природного середовища.

3. Основним методом нівелювання екологічних ризиків навколишнього природного середовища є врахування максимально допустимого антропогенного навантаження на природно-рекреаційні комплекси на основі максимального зпоказників екологічно допустимої місткості курортно-оздоровчої території( V ei ), який визначає максимальну кількість рекреантів, що можуть одночасно перебувати на даній території і вкупі з місцевим населенням не призводити до порушення екологічно збалансованого розвитку курортно-оздоровчої території та місткості курортно-оздоровчого центру (курорту) на основі екологічної пропозиції природних лікувальних ресурсів ( М еі ).

Бібліографічні посилання

1. Правик Ю. М. Інвестиційний менеджмент : навч. посіб. / Ю. М. Правик. – К. : Знання, 2007. – 431 с.

2. Пересада А. А. Інвестиційне кредитування : навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / А. А. Пересада, Т. В. Майорова. – К. : КНЕУ, 2002. – 272 c.

3. Бакаєв Л. О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями : навч. посіб. / Л. О. Бакаєв. – К.: КНЕУ, 2000. – 151 с.

4. РассадниковаС. І. Стратегія і тактика екологізації інвестиційної діяльності / С. І. Рассадникова // Науковий вісник ; Національний лісотехнічний університет України. – 2005. – Вип. 15.6. – С. 396 – 402.

5. Андрєєва Н. М. Теоретичні основи екологізації інвестиційної діяльності в Україні / Н.М. Андрєєва // Науковий вісник ; Національний лісотехнічний університет України. – 2005. – Вип. 15.6. – С. 314 – 320.

6. Несторенко Т. П. Методи оцінки ризику при прийнятті інвестиційних рішень у рекреаційній сфері [Електронний ресурс] / Т. П. Несторенко, О. В. Сердюк // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія «Фінанси і кредит». – 2010. – №2. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/ Vsnau/2010_2/31Nestorenko.pdf

7. Борущак М. Проблеми формування стратегії розвитку туристичних регіонів : монографія / М. Борущак. – Львів : ІРД НАН України, 2006. – 288 с.

8. Гулич О. І. Методика формування стратегій сталого соціально-економічного розвитку курортно-рекреаційних територій і курортних центрів / О. І. Гулич, Л. С. Гринів, Н.М.Герасимчук ; НАН України, Ірд. – Л ьвів, 2007. – 52 с.

9. Науково-методичні засади реформування рекреаційної сфери : наук. вид. / B. C. Кравців, Л. С. Гринів, М. В. Копач, С. П. Кузик ; НАН України, Ірд . – Львів, 1999. – 78с.

10. Гулич О. І. Екологічно збалансований розвиток курортно-оздоровчих територій: питання теорії і практики : монографія / О. І. Гулич ; НАН України, Ірд . – Львів, 2007. – 208 с.

11. Верба В. А. Проектний аналіз : підручник / В. А. Верба, О. А. Загородніх. – К. : КНЕУ, 2000. – 322 с.

Надійшла до редколегії 22.05.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru