Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

Регулювання ступеня задіяння соціалізаційного комплексу на потреби соціалізації

УДК 330.112:330.341.42

І. О. Стеблянко

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Досліджено механізм задіяння комплексу соціалізації національної економіки на потреби забезпечення добробуту населення. Запропоновано інструментарій діагностики сфер соціалізаційного комплексу, які потребують регулятивного втручання.

Ключові слова: соціалізаційний комплекс, потреби соціалізації, регулювання, чинники, стан, оцінка, перспективи.

Исследован механизм задействования комплекса социализации национальной экономики на потребности обеспечения благосостояния населения. Предложен инструментарий диагностики сфер социализационного комплекса, которые нуждаются в регулятивном вмешательстве.

Ключевые слова: социализационный комплекс, потребности социализации, регулирование, факторы, состояние, оценка, перспективы.

The mechanism of involving of complex of socialization of national economy is investigate onthe necessities of providing of welfare of population. The tool of diagnostics of spheres of socialization complex, that need adjusting interference, is offered.

Key words: socialization complex, needs of socialization, regulation, factors, state, estimation, prospects.

З переходом у систему координат ХХІ століття, високорозвинені країни світової спільноти, підпорядкувавши діяльність усіх ланок економіки соціальній компоненті розвитку, вийшли на принципово відмінний у якісному розумінні інститут соціальної держави. Цій трансформі сприяв факт порозуміння того, що економіка досягла таких масштабів і потенцій, за яких опікування лише нею без реалізації в достатній мірі соціальної функції призводить до втрати здатностей не тільки до зростання та підвищення своєї ефективності, а й до простого відтворення.

В Україні усвідомлення значимості вирішення соціальних питань суспільному розвитку почало формуватися з часу набуття нею незалежності. Проте до останнього часу не вдалося зменшити розрив між конституційним закріпленням статусу нашої країни як соціальної держави та втіленням цивілізаційних норм соціального буття в повсякденне життя. Таке становище свідчить, що тенденції соціально-економічного розвитку в Україні є досить загрозливими. Більше того, україні набуває перманентного характеру посилення розриву між людським по тенціалом та людським капіталом і зменшення їх нагромадженої маси. Було б вели кою помилкою покластися на плин подій і пасивно сприймати їх резуль тати. Йдеться про принципово значиме для існування держави.

Концепція людського капіталу своїми витоками вбачає X V II– XIX століття йзавдячує працям В. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, Дж. Мілл я , Л. Ва льрас а , Дж. М. Кларк а , Ф. Ліст а , Г. Д. Маклеод а , А. Маршалл а , Дж. Мак-Кулоха, Й.Тюнера, І. Фішера, У. Фарра, Т. Уітштейна й ін.

Відродження й новий погляд на проблему людського капіталу на національних теренах започаткували і продовжують розвивати такі вчені, як О. Амосов, О.Амоша, В. Бєсєдін, А. Гальчинський, В. Геєць, М. Герасимчук, А. Гриценко, В. Гришкін, В. Голіков, Н. Дєєва, С. Дорогунцов, М. Долішній, Ю. Зайцев, Т.Заяць, Б. Кваснюк, В. Куценко, Е. Лібанова , І. Лукінов, О. Новікова, В. Онікієнко, Ю. Пахомов, В. Плаксієнко, Д. Полозенко, Л. Тимошенко, М. Чумаченко та багато інших.

Проте складнощі та суперечності проходження в українському просторі соціально-економічних процесів настільки динамічні, що ряд питань як теоретичного, так і методичного характеру потребує переосмислення й нового тлумачення. Перш за все, це стосується матеріально-технічної бази здійснення тих процесів, які в період розбудови соціальної держави з ринковим механізмом господарювання дістали назву соціалізаційних. Якщо раніше всі питання формування людського капіталу пов’язувалися виключно із соціальною сферою, то сьогодні знею ідентифікують лише процес становлення людського потенціалу. Трансформацію останнього в людський капітал відносять до виробничої сфери, де набуваються навички, досвід і власне реалізується людський потенціал. Тому потрібна інтеграційна концепція господарського комплексу і механізму управління ним для керованого управління формуванням людського потенціалу і своєчасного його перетворення в людський капітал.

Метою статт і є комплексне обґрунтування організаційно-економічного механізму регулювання стану й ступеня задіяння об’єктів сфер соціалізаційного комплексу на потреби соціалізації, який виходив би з реалій сьогодення й послаблював наявні негативи щодо формування й задіяння людського капіталу на задоволення індивідуальних і суспільних потреб у перспективі.

Нині в країнах із постіндустріальним характером розвитку економічна й соціальна сфера практично помінялися своїми місцями. Може не настільки очевидно з першого погляду, але все більш відчутним за проявом є факт певного переформатування господарського комплексу розвинених країн у напрямку становлення економіки як безпосередньої складової соціальної сфери. Адекватними цьому процесу є зміни сутності й призначення соціальної сфери, яка із суто поглинання економічних результатів починає у все більшій мірі визначати ресурсну базу виробничої сфери та межі її зростання й розвитку. За такого підходу сукупність об’єктів виробничої та соціальної інфраструктур, корисна діяльність яких полягає не у виробництві матеріальних благ та послуг, а в наданні окремим членам суспільства чи суспільству в цілому послуг, пов’язаних із засвоєнням знань, соціальних ікультурних цінностей, оволодіння певними навичками практичної діяльності, інтернаціоналізацією певних норм, позицій і ролей, вироблення кожним індивідом власної системи ціннісних орієнтирів і настанов, перетворення й розвиток знань, здоров’я, культури, рівня і безпеки життя, соціального статусу слід вважати, на наш погляд, соціалізаційним комплексом.

Комплекс соціалізації доречно описувати сукупністю специфічних сфер суспільного буття, які створюють і забезпечують умови для просторової й часової соціалізації економіки в контексті соціального призначення держави. Вона поділяється на виробничу й соціальну. Перша активно формує, тобто створює матеріально-речові об’єкти національного господарства й забезпечує вторинну соціалізацію соціалізованої людини. Друга – виконує конгломерат функцій по первинній соціалізації людини та тієї її складової, що пов’язана з підтриманням соціального статусу громадян на різних етапах їх життєвого циклу.

За результатами досліджень кількість проблем у сфері задіяння потенціалу комплексу соціалізації зростає, а їх непрофесійне вирішення призводить до по яви додаткових проблем, що ще більше ускладнює ситуацію, доповнюючи об’єктивні труднощі суб’єктивними. Як наслідок, некерованість соціалізаційним комплексом набула на сьогодні перманентного характеру. Тривала відсутність обнадійливих соціальних результатів і тим більше втрата соціальних здобутків радянської доби є, на наш погляд, не стільки наслідком обставин, що історично склалися, скільки протиріччям між усе зростаючою необхідністю покращання добробуту й неспроможністю системи управління надати позитивного поштовху соціальним процесам.

Усі процеси розвитку здійснюються завдяки системі управління, внаслідок прийняття й виконання управлінських рішень. На жаль, багатьом управлінцям здається, що достатньо за допомогою команд керувати тими чи іншими процесами, і досягати необхідних на їх погляд результатів. Таке можливо, але на досить короткий час і, що головне, без ініціації внутрішніх імпульсів. Інтеграційна здатність управління, розрахованого на перспективу або результативні впливи, базується на сукупності даних, фактів, уявлень про предмет управління, зібраних ісистематизованих у придатну для використання форму. Проте всю інформацію, яка пов’язана зі станом соціалізаційного комплексу й процесами соціально-економічного розвитку, довести до управління й використати в процесі продукування управлінських рішень через її великий обсяг сьогодні майже неможливо.

Для управління об’єктами комплексу соціалізації й оцінки управлінських впливів на них необхідні не всі дані щодо соціально-економічного розвитку, алише та частина інформації, яка спеціально виділена із загального масиву характеристик за певними критеріями придатності.

Сфери первинної і вторинної соціалізації характеризують людське буття як процес їх певного поєднання й досягнення тим самим цілей соціально-економічного розвитку. І що головне, чинники сфер соціалізації виступають як індикаторами стану, так і концентратором зусиль, через який здійснюється вплив на ту чи іншу з них у цілях зміни в кращий бік. Отже, вони є не тільки категоріями теоретичного опису, а такою ж і мірою практичних дій щодо реалізації соціального призначення держави.

Управління комплексом соціалізації національного господарства передбачає реалізацію двох завдань, а саме узгоджений розвиток первинної і вторинної сфер соціалізації та виконання функцій із забезпечення позитивної динаміки цього комплексу.

За станом окремих соціалізаційних підкомплексів і соціалізаційного комплексу в цілому на одну й ту ж дату, а також за певний часовий проміжок виокремлюється подвійний результат. По-перше, він засвідчує результативність попередніх управлінських впливів, а по-друге, виступає інформаційним фундаментом нового управлінського циклу.

Така загальна модель зміни станів соціалізаційного комплексу, актуалізована процесами соціалізації національної економіки, дозволяє оперувати не категоріями, які властиві цілісному комплексу соціалізації, а поняттями, які характеризують певне поєднання потенціалів чи станів комплексів сфер первинної та вторинної соціалізації.

Конкретизація засад соціалізаційної діяльності на принципах виділення та організації управління поєднанням «комплекс сфери первинної соціалізації – комплекс сфери вторинної соціалізації» має відбуватися на підставі спеціально розробленого інструментарію, який би дозволяв відслідковувати не тільки фактичні стани, а й визначити міру їх наближення до еталонних, нормативних чи бажаних для певного етапу. Але цього для започаткування дієвої системи управління недостатньо. Зміст управлінської діяльності не може обмежуватися лише фіксацією станів того чи іншого підкомплексу соціалізації за певний відрізок часу. Необхідно не стільки оцінювати миттєві стани соціалізаційного комплексу, скільки продукувати управлінські рішення, здатні на ефективні впливи. Ці рішення мають бути не тільки сприйняті об’єктами управління, а й викликати вних змодельовані в рішеннях зміни.

Для виділення суто управлінської інформації щодо сфер комплексу соціалізації нами було проведено опитування серед фахівців, які займаються питаннями первинної і вторинної соціалізації в м. Дніпропетровську й ряді адміністративно-територіальних одиниць Дніпропетровської області, на предмет формування інформаційного блоку відповідних показників. Результати опрацювання зібраного матеріалу дозволили виділити чинники впливу на стан та розвиток сфер соціалізації. Такими щодо первинної сфери постали – міра участі держави уздійсненні первинної соціалізації дітей дошкільного віку порівнянно з сім’єю, охоплення дітей дошкільними закладами, кількість дітей дошкільного віку на одне місце в дошкільному закладі, кількість учнів на одного вчителя в загальноосвітніх навчальних закладах, кількість прийнятих до ПТНЗ по відношенню до відносно бажаючих набути професію, кількість студентів на 10000 осіб, коефіцієнт дитячої смертності, питома вага місцевих бюджетів за видатками у ВВП, показник умовного здоров’я, калорійність харчування на одну особу за добу, авторинної – кількість малих підприємств на 10000 осіб, середньорічна кількість працюючих у розрахунку на одне мале підприємство, співвідношення середньої місячної заробітної плати та вартості робочої сили, питома вага молоді (увіці до 30 років) засудженої за злочини, рівень безробіття за методологією МОП, частка оплати праці у ВВП, питома вага ВВП, створеного у сфері послуг, кількість працюючих на одного пенсіонера, середня на душу населення сума коштів зведеного бюджету країни на охорону здоров’я, ступінь зносу основних фондів.

Інструментарні засоби діагностики стану та розвитку соціалізаційного комплексу мають бути здатними не тільки відтворювати в зрозумілому вигляді об’єктивну реа льність, а й служити засобом виявлення осередків кризи.

Соціалізаційний комплекс у період 1990–2001 рр. зазнав значної рецесії йтільки впродовж 2002–2009 рр. відновив свій потенціал.

Основне завдання, яке стоїть перед суспільством, полягає в наданні пересічному громадянину знань та навичок для забезпечення власної життєдіяльності. Динаміка розвитку первинної сфери соціалізації підтверджує факт виконання цієї функції. Але це половина завдання щодо соціального призначення держави. Знання й навички треба реалізувати в продуктивній діяльності. Але сфера вторинної соціалізації відстає в розвитку й формує тим самим напруження в суспільстві через проблему зайнятості й логічно поділ суспільства на добробутно- спроможних і не здатних вирішувати питання самостійно. Існування в суспільстві суттєвого протиріччя, суть якого полягає в існуванні розриву між потребами населення в самореалізації своїх життєвих потенцій і обмеженими можливостями їх реалізації в межах існуючого соціального простору, очевидне.

За результатами діагностики дисонансом сприймаються рівень і динаміка такого чинника сфери первинної соціалізації, як «показник умовного здоров'я» ідвох чинників сфери вторинної соціалізації – «кількість малих підприємств на 10000 осіб» і «питома вага молоді (у віці до 30 років), засудженої за злочини, увідсотках до загальної кількості засуджених».

На сьогодні дійсно всі проблеми пов’язуються зі здоров’ям населення. Але звести їх виключно до системи охорони здоров'я було б необачно. Від неї залежить близько 40 %, а все інше – це власне здоров'я людини та здоров'я бать ків, умови проживання й праці, умови відтворення працездатності тощо [ 1, с . 215 ]. Саме ці вихідні чинники визначають навантаження на заклади охорони здоров'я.

Кількість малих підприємств в Україні недостатня для посилення їх ролі всоціалізаційних процесах. За наявною кількістю робочих місць вони спро можні забезпечити зайнятість тільки кожного десятого із працюючих, тоді як українах Західної Європи – кожного другого або третього [2]. На наш по гляд, їх розвиток стримує невідпрацьованість до останнього часу організаційних і правових основ регулювання на місцевому рівні та досить слабка державна підтримка. Проведені нами опитування засвідчили потребу майже 80 % суб’єктів малого бізнесу в наданні податкових пільг і близько 50 % – в отриманні піль гових кредитів під готові проекти.

Щодо молоді, то мова не йде суто про кримінальну сторону питання. Це взагалі проблема молоді в сучасний період. Чомусь у центрі уваги законодавчої й виконавчої гілок влади перебувають пенсіонери, а не молодь. Треба розуміти, що пенсіонери перебувають у такій фазі життєвого циклу, коли в них є все майже для життєдіяльності (житло, влаштовані діти, садові чи то присадибні ділянки, пенсія, соціальні допомоги, транспорт, пільги й т. ін.). На відміну від них молодь усього перерахованого в більшості випадків не має, до того ж внаслідок ситуації , що склалася в первинному секторі соціалізації, особистісний трудовий потенціал молодих спеціалістів не завжди відповідає запитам роботодавців. За розрахунками кількість робочих місць, які займають пенсіонери, в 6–7 разів перевищує потреби в них молоді. Зрозуміло, що виключення молодої людини зі сфери вторинної соціалізації означає повне розчарування, крах надій іпідштовхування до протесту різними способами [3].

Процес виведення регуляторної політики держави щодо підприємства із пригніченого стану, як і вирішення проблеми здоров'я, не говорячи вже про систему охорони здоров'я, потребують ґрунтовного системного опрацювання.

Висновки. Більш-менш очевидно, що наявний інструментарій виявлення змін у соціалізаційному комплексі й викликаного ними соціального руху пережив свій час. Його методологічна база суттєво звузилася й продовжує зменшувати діапазон ефективного застосування. Засоби, способи й методи вирішення сучасних соціальних проблем, які базуються на використанні потенціалу соціалізаційного комплексу країни, мають відповідати складним умовам сучасного життя, бути зорієнтованими на невизначеність та динамічність соціальних процесів.

Вочевидь, в суспільстві існує протиріччя, суть якого полягає в суттєвій різниці між потребами населення в самореалізації своїх життєвих потенцій і обмеженими можливостями їх реалізації в межах існуючого соціального простору. Усі дії стосовно започаткування ефективної системи управління розвитком соціалізаційного комплексу пройшли апробацію в 2010-2011 рр. у ряді управлінь Дніпропетровської обласної державної адміністрації під час збалансування деяких розділів програми соціально-економічного розвитку на період до 2015 р.

Бібліографічні посилання

1. Гришкін О. В. Соціалізація економіки України: теорія, методологія, перспективи : монографія/ О. В. Гришкін. – Д. : Пороги, 2005. – 498 с.

2. Електронний ресурс. – Режим доступу : http :// www.ukrstat.gov.ua

3. Заюков І. Проблеми та перспективи розвитку в Україні професійного навчання кадрів на виробництві / І. Заюков, Н. Коваль // Фінанси України. – 2008. – № 6. – С. 80–87.

Надійшла до редколегії01.03.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru