Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

УДК 330. 522: 001. 895

О. Є. Сухай, Н. В. Гунчак

Львівський національний університет імені Івана Франка

Висвітлено теоретико-методичні аспекти оцінки процесу інтелектуалізації економіки. На підставі проведених уточнень запропоновано концептуальну послідовність оцінювання рівня та ефективності розвитку інтелектуалізації економіки.

Ключові слова: інтелектуалізація, економіка, людський капітал, ефективність державної політики, мікрорівень, макрорівень.

Отражены теоретико-методические аспекты оценки процесса интеллектуализации экономики. На основании проведенных уточнений предложена концептуальная последовательность оценки уровня и эффективности развития интеллектуализации экономики.

Ключевые слова: интеллектуализация, экономика, человеческий капитал, эффективность государственной политики, микроуровень, макроуровень.

Thetheoretical and methodological aspects of evaluation process of intellectualization the economy have been elucidated. On the basis of the conducted clarifications have been proposed conceptual consistency of evaluation the level and efficiency of intellectualization of the economy.

Keywords: intellectualization, economics, human capital, efficiency of public policy, micro level, macro level.

Сьогодні в Україні, як і в усьому світі, фокусується увага на питанні підвищення конкурентоспроможності національної економіки на основі активації процесу інтелектуалізації. Проте існує низка проблем, які гальмують перехід до якісно нового напряму соціально-економічного розвитку з посиленою роллю людського капіталу.

Інтелектуалізація економіки є складною системною економічною категорією, методологія і оцінка якої потребує застосування системного підходу. Це обумовлено, по-перше, потребою в її характеристиці на різних рівнях управління – особи, підприємства, секторально-галузевому, регіональному та загальнодержавному; по-друге, необхідністю моніторингу і діагностики не лише в статиці, але й у динаміці, в структурному аспекті; по-третє, доцільністю визначення міри ефективності використання не настільки використовуваного капіталу, як реалізації інтелектуального потенціалу; по-четверте, необхідністю надання висновку щодо ефективності державної політики в аналізованій сфері; по-п’яте, формуванні висновку щодо ролі інтелектуалізації в процесі розвитку національної економіки.

На жаль, поки що немає чіткої методології емпіричного дослідження постіндустріального суспільства чи економіки знань, хоча певні кроки в цьому напрямі робляться. Зокрема, в Європейському Союзі було започатковано науковий про ект з розробки системи показників, що дозволять оцінити рівень розвитку економіки знань країн-учасниць [1, с. 18].

Вагомий внесок у дослідження теоретичних аспектів оцінки інтелектуалізації економіки зробили такі вітчизняні та зарубіжні науковці: І. Демко, І. Лапшина, В. Порохня та В. Лось, М. Лесечко та О. Сидорчук, В. Савенко, Л. Лігоненко, К.Раіцкій, Л. Дублін і А. Лотка. Однак, виходячи із вивчення праць вищеназваних учених, не можна стверджувати про остаточну комплексну специфіку виміру інтелектуального потенціалу, що й зумовлює актуальність даної проблеми.

Подальше дослідження має на меті проаналізувати й узагальнити існуючі те оретико-методичні підходи до оцінювання рівня та ефективності розвитку інтелектуалізації економіки, сформувати і обґрунтувати власні концептуальні основи даної проблеми.

Для окреслення методичних рекомендацій з підбору сукупності оціночних коефіцієнтів і показників, а також підходів до їх розрахунку варто розглянути теоретичні основи оцінювання розвитку інтелектуального капіталу як одного здомінантних чинників зростання та державної політики щодо його регулювання і стимулювання.

Так, щодо нанорівня, а зокрема оцінки обсягів і ефективності використання людського капіталу, то так звана теорія споживчої діяльності була вперше розвинута неокласиками. Л. Дублін і А. Лотка обґрунтували модель грошової вартості особи (Va):

Формула , (1)

де V x - a – вартість однієї грошової одиниці витрат через х-а років;

Рх –коефіцієнт ймовірності того, що особа доживе до віку х ;

Yx – річний дохід працівника з часу х до х+1;

Ех – частка зайнятих з часу х до х+1; Сх – споживчі витрати особи з часу х до х+1 [2, с. 27].

Звідси вартість людського капіталу (так звана виробнича вартість особи (Са)) у спрощеному вигляді може бути представленою як:

Формула . (2)

У праці [3, с. 42–52] аргументовано доводиться важливість покладення в основу оцінки ефективності регулювання процесів інтелектуалізації економіки інвестицій в розвиток людського капіталу. Автор визначає об’єктами інвестування працівника (носія людського капіталу), навчальний заклад, підприємство (мікрорівень), працедавця та національну економіку (макрорівень). Науковець пропонує в якості критерію прибутковості освіти закладати внутрішню норму віддачі від інвестування. Однак справедливо зазначити, що теоретичне моделювання вартості людського капіталу слугує лише базисом, деякою фундаментальною основою його оцінювання. Доцільно враховувати факт того, що вже при народженні у дві різні людини «закладено» різну величину особистих здібностей іможливостей, що закономірно коригуватиме й обсяги віддачі вкладеного в інтелектуальний потенціал капіталу. Аналогічно й щодо правильного обрання індивідуумом напряму фахової підготовки та професійного розвитку, впливу факторів зовнішнього середовища (зокрема дестимулюючих), якості отримуваних (незалежно від вартості) знань тощо.

Проблеми ефективності використання інтелектуального, кадрового та трудового потенціалу мікрорівня актуальні й на сучасному етапі розвитку вітчизняних наукових досліджень. Так, у праці І. Демко запропоновано трирівневу (складається з ресурсного, витратного та результатного підходів) послідовність аналізу використання трудового потенціалу підприємства, що завершується розрахунком інтегрального показника. Втім охарактеризований підхід більше спрямований на оцінювання ефективності праці та лише опосередковано враховує використання безпосередньо інтелектуального капіталу. Хоча й заслуговують на увагу виокремлені науковцем якісні індикатори потенціалу працівника: професійно-кваліфікаційні, психофізіологічні, творчі (інноваційні), рівень інтелектуального розвитку, ініціативність, особисті вміння, трудова активність, рівень організації праці та її продуктивності [4, с. 6–10].

В. Порохня та В. Лось у праці «Моделювання впливу інтелектуального капіталу на інноваційний розвиток підприємства» при визначенні методу його оцінювання виокремлюють людський, організаційний та споживчий капітали. При цьому науковцями запропоновано плинність кадрів, стаж роботи, індекс та рівень спеціальної і загальної освіти, рівень витрат на підвищення кваліфікації ісередньої заробітної плати в якості індикаторів людського капіталу. Організаційний капітал пропонується вимірювати обсягами впроваджених інновацій, забезпеченістю підприємства інформаційними технологіями, кількістю поданих заявок і патентів на винаходи, раціональністю корпоративної культури. Споживчий капітал має визначатися кількістю укладених угод, отриманих ліцензій, ринковою часткою і темпами її зростання, конкурентоспроможністю продукції [5, с. 46]. Проте аналізований підхід скоріше слугує доповненням методики оцінювання рівня інтелектуально-кадрового забезпечення на мікрорівні.

Оцінювання ефективності політики розвитку інтелектуалізації економіки може стосуватися й такого її аспекту, як оптимальність формування інтелектуальної інфраструктури. Вважаємо, що тут можна скористатися (взяти за основу) результатами досліджень М. Лесечка та О. Сидорчука [6, с. 152–153].

О. Сухим зроблено спробу удосконалити методику вимірювання результатів поєднання людського та фізичного капіталу в різних часових періодах. Результатом натомість стало обґрунтування висновків щодо необхідності застосування різних інструментів та методів для оцінювання ефективності використання інтелектуального капіталу за різних систем господарювання, зокрема в низько капіталізованих економічних системах [7, с. 186–216]. Попри відсутність конкретних моделей, адекватних для проведення відповідної оцінки, все ж розділяємо об’єктивне існування таких особливостей і вважаємо, що їх варто враховувати в якості зовнішніх факторів впливу на обсяги формування і рівень реалізації інтелектуального потенціалу суспільства та економіки зокрема.

Як зазначає В. Геєць, до переліку складових, які характеризують інтелектуальний рівень суспільства, відносяться ресурси знань (матеріалізовані в основному капіталі, які визначають матеріальну культуру виробництва та рівень і культуру споживання вироблених товарів (послуг)). Складовими ресурсів знань єрівень культури і духовності населення, що може бути задіяним у створенні іпрактичній апробації сучасних технологій [8, с. 45]. Очевидно, що ці аспекти також можуть бути врахованими, зокрема при оцінюванні передумов формування і збільшення обсягів інтелектуального капіталу національної економіки.

Окремі спроби обґрунтування методології оцінювання обсягів та ефективності процесів інтелектуалізації економіки запропоновані вітчизняними науковцями при дослідженні системних проблем економічної безпеки держави. Взаємообумовленість безпеки та життєздатності держави як соціально-економічної системи, а відтак – важливість цих питань підсилює актуальність узагальнення методичних підходів оцінювання інтелектуалізації економіки. До вдалих спроб тут віднесемо дослідження В. Савенко. Науковець визначила такий перелік основних індикаторів ефективності державної політики у сфері інтелектуалізації економіки ,як: рівень та структура фінансування НДДКР, їх галузева та секторальна структура; наукомісткість діяльності підприємницького сектору; кількість поданих та зареєстрованих патентних заявок в розрахунку на одиницю населення; коефіцієнт розповсюдження; рівень віддачі та винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності; міра технологічної залежності та самозабезпеченості країни; рівень високотехнологічного експорту; коефіцієнт покриття імпорту експортом в торгівлі високотехнологічними товарами; рівень залежності економіки від зовнішніх ринків нематеріальних активів; стан інноваційної активності економічних агентів [9, с. 9].

Причому особливою перевагою досліджень саме у сфері безпеки держави на противагу її ефективності є обґрунтування не лише складу індикаторів, але й їх граничних (так званих порогових) значень, при перевищенні фактичних показників яких сигналізується про незадоволеність параметрів економічної безпеки держави. Відтак використання цих значень дозволяє робити висновки про міру ефективності державної політики в аналізованій сфері (як рівень відхилення фа ктичних показників від критичних).

Вважаємо, що достатнім потенціалом апробованості в аналізованій сфері характеризуються й результати досліджень у сфері макроекономіки та державного регулювання економіки, зокрема які стосуються встановлення методичних підходів до оцінювання ефективності державної політики.

Так, К. Раіцкій пропонує включати до системи оцінювання ефективності державного регулювання ринку показники за підсистемами: 1) загальна ринкова ситуація (фактичні та потенційні обсяги ринку, кількість учасників ринку та укладених угод, особливості кон’юнктури і підприємницького ризику); 2) рівень цін (обсяги та структура витрат, регіональні і видові особливості ціноутворен ня); 3) стан та рух товарної маси (обсяги господарської діяльності учасників ри нку, потоварна структура доходу та ці показники у розрахунку на одиницю населення); 4) рівень розвитку ринкової інфраструктури (кількість посередників, матеріально-технічна база ринку, чисельність зайнятих, обсяги інвестицій); 5)соціально-економічний ефект та ефективність (обсяги і частка доданої вартості, частки основних показників розвитку галузі у загальних макроекономічних показниках, баланси попиту і ресурсів) [10, с. 79]. Втім, вказаний перелік показників скоріше характеризує обсяги ринку, тенденції його розвитку та їх раціональність.

Л. Лігоненко пропонує такі напрями для дослідження ефективності державної політики, як: 1) обсяги і динаміка ринку включно з порівнянням темпів зростання з національною економікою загалом; 2) міра соціально-економічної результативності (додаючи до усталених показників ефективності розвитку галузі динаміку доданої вартості та т. зв. податкомісткість обороту); 3) міра збалансованості ринку (показники ділової активності, співвідношення попиту та пропозиції; 4) якість структури ринку (раціональність структурних зрушень за обсягами діяльності суб’єктів ринку, його товарної структури); 5) рівень забезпеченості інфраструктурою включно з часткою тіньового сектору, розвиненістю інституцій охорони права приватної власності; 6) рівень монополізації та конкуренції на ринку (що також вважаємо дуже важливим аспектом ефективності державної політики у всіх сферах та напрямах економічної діяльності); 7) міра ділової активності суб’єктів ринку (обсяги інвестицій, курс акцій, динаміка інституціональних та реструктуризаційних змін) [9, с. 38–40]. Заслуговує на увагу методичний підхід до розрахунку узагальнюючого показника ефективності державної політики як відношення різниці між платоспроможним попитом і наявною пропозицією товарів (послуг) до суми таких показників, як приріст запасів нереалізованих товарів (послуг), приріст запасів понаднормових товарів (послуг), сума уцінок, сума сплачених штрафів, помноженого на оборотність оборотних активів [9, с. 41].

Розвиваючи методологічний базис оцінювання ефективності державної політики, О. Лігоненко визначає найбільш доцільні методи оцінювання, до яких відносить статистичні (групувань, структурних зрушень, трендові, коефіцієнти еластичності, співвідношення), нормативні, експертні, економіко-математичного та імітаційного моделювання, балансові. Об’єктивно, що у сфері інтелектуалізації економіки у вказану методику варто внести деякі уточнення. Принципова позиція полягає у визначенні часткових чи інтегральних показників ефективності державної політики як відношення позитивного економічного (або й соціального) ефекту до понесених витрат, а також втрат (внаслідок реалізації загроз), які відбулися в процесі розвитку інтелектуалізації національного господарства. Причому як в чисельнику, так і в знаменнику необхідно враховувати не лише витрати чи здобутки держави, але й всіх учасників інтелектуального ринку та суб’єктів його інфраструктури.

Аналіз наукових праць дозволяє стверджувати, що на сьогодні методичні рекомендації щодо оцінки рівня та ефективності розвитку процесу інтелектуалізації економіки розвинені фрагментарно.

Комплексність і системність аналізу не відкидає потреби урахування групи показників: (1) обсягів; (2) динаміки; (3) структури (чи рівня); (4) ефективності. Зокрема у сфері розвитку інтелектуалізації економіки до першої групи можна відносити показники потенційних та фактичних (включаючи тіньовий сектор) обсягів ринку об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі в розрахунку на одного суб’єкта ринку, на одну гривню інвестованого в галузь капіталу, на одну особу наявного населення, кількість зайнятих в аналізованій сфері, обсяги податкових поступлень від господарської діяльності учасників ринку.

До показників структури або рівня доцільно включити структурні характеристики розвитку інтелектуалізації національного господарства, зокрема, за формами господарювання і власності, групами і видами об’єктів інтелектуальної власності, джерелами фінансування активів, територіальною концентрацією, часткою підприємств, що впроваджують нові технології, мірою монополізації та тінізації аналізованої сфери.

Третю групу показників доцільно сформувати з таких критеріїв ефективності як обсяги доходу в розрахунку на одного найманого працівника та на одну гривню власного капіталу; середні умовні коефіцієнти рентабельності власного капіталу та активів, доходності інвестицій, обсягів капіталізації інтелектуальної сфери, коефіцієнти реалізації економічного потенціалу та міри конкурентоспроможності галузі, середній рівень оплати праці, відношення позитивного економічного ефекту (збільшення обсягів господарської діяльності, приріст доданої вартості, витрат на оплату праці, податкових платежів) до загальних витрат суб’єктів системи регулювання процесів інтелектуалізації економіки.

До четвертої групи показників слід врахувати зміни найбільш вагомих індикаторів ефективності державної політики розвитку інтелектуалізації національного господарства. Важливим мірилом ефективності заходів, спрямованих на розвиток інтелектуалізації, може слугувати також кількість підприємств (організацій), що створюють та комерціалізують об’єкти інтелектуальної власності, які віднесені до переліку стратегічно важливих для регіону чи держави загалом.

Видається доцільним визначити таку концептуальну схему алгоритму оцінки рівня та ефективності розвитку інтелектуалізації економіки, як на рис. 1.

Концептуальна послідовність оцінки рівня та ефективності розвитку інтелектуалізації економіки

Рис. 1. Концептуальна послідовність оцінки рівня та ефективності розвитку інтелектуалізації економіки (запропоновано автором)

Зауважимо, що кількісний аспект аналізу ефективності регулювання розвитку процесів інтелектуалізації економіки стосується збільшення обсягів (загалом та в розрахунку на одного економічного агента) створення і комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності, кількості створених робочих місць та рівня оплати праці, розмірів податкових відрахувань до бюджетів усіх рівнів, показників ефективності фінансово-господарської діяльності та конкурентоспроможності на всіх рівнях економічних відносин у сфері інтелектуальної власності. Відтак ефективність політики формування економіки знань може вимірюватися коефіцієнтом ефективності як співвідношення податкових надходжень від підприємств, що здійснюють діяльність у сфері інтелектуальної власності, і виплаченої ними заробітної плати до витрат держави та інших суб’єктів на заходи, спрямовані на розвиток інтелектуальної сфери та її інфраструктури:

Формула , (3)

де К Е – коефіцієнт ефективності державної політики стимулювання розвитку інтелектуалізації економіки;

Р ІВ – обсяги валового доходу суб’єктів ринку інтелектуальної власності, грн;

В ФОП – обсяги виплаченої заробітної плати суб’єктами ринку інтелектуальної власності, грн;

ПК 1 та ПК 2 – відповідно податкові коефіцієнти середнього розміру поступлень від оподаткування доходу та нарахувань на оплату праці суб’єктів ринку інтелектуальної власності;

Е ІН – оцінений експертно інший позитивний ефект впливу інтелектуалізації на розвиток національного господарства, грн;

В Д і В ІН – відповідно витрати держави та інших суб’єктів на розвиток інтелектуальної сфери та її інфраструктури, грн;

В С – втрати суб’єктів ринку інтелектуальної власності внаслідок недостатнього інституціонального забезпечення та захисту права власності, інших системних загроз у сферах комерціалізації, охорони та захисту об’єктів інтелектуальної власності.

Динамічно ефективність політики сприяння розвитку інтелектуалізації економіки ( К Е2 ) може виражатися відношенням темпів зростання обсягу ринку інтелектуальної власності ( І Р ) до темпів зростання витрат держави і інших економічних агентів на розвиток інтелектуальної сфери та її інфраструктури ( І В ):

Формула . (4)

Ефективність державної політики регулювання процесів розвитку інтелектуалізації економіки може проявлятися й співвідношеннями інших параметрів розвитку цієї сфери відносно головних макроекономічних характеристик (ВНП, національний дохід, загальні поступлення до бюджетів усіх рівнів, обсяги внутрішнього ринку тощо) як в статиці, так і в динаміці.

Щодо процедурної складової системної оцінки ефективності політики в аналізованій сфері, то вона може здійснюватися у такій послідовності: 1) визначення цілей оцінки; 2) встановлення переліку параметрів, які підлягають оцінці; 3)збір та формування бази даних; 4) проведення оцінки з врахуванням початкових умов, бази порівняння та методів оцінки; 5) формування висновків та відповідних управлінських заходів. Запропонований перелік характеристик ефективності регулювання може й потребує доповнення роллю інтелектуалізації економічних відносин у розвитку території, галузі або економіки (збільшення кількості робочих місць, середньої заробітної плати, обсягів податкових надходжень до бюджетів), посилення міжрегіональної та міжгалузевої кооперації, покращення господарських зв’язків, задоволення інтересів суб’єктів макро-, мезо- та мікрорівня.

Висновки. Проведені дослідження дають змогу зробити висновок про відсу тність єдиного системного підходу до оцінювання розвитку інтелектуалізації економіки. Наведені теоретичні міркування не можуть бути загальними концептуальними основами методології оцінювання інтелектуалізації національного господарства, а лише її підґрунтям. На наше переконання процес оцінки інтелектуалізації економіки стосується проходження таких її етапів: оцінка стану інтелектуалізації економіки (загальна характеристика функціонування і розвитку інтелектуальної сфери); характеристика динаміки процесу інтелектуалізації економіки (формулювання висновків відносно оптимальності тенденцій зміни головних індикаторів інтелектуалізації національного господарства); оцінка структурних змін в процесі інтелектуалізації економіки (оцінювання поточних структурних характеристик частки інтелектуального капіталу і результатів інтелектуальної творчої діяльності, атакож визначення напрямів і динаміки структурних змін); аналіз ефективності інтелектуалізації економіки (оцінка ефективності політики стимулювання збільшення обсягів та удосконалення структури інтелектуалізації економіки), оподаткування внесків населення на цільове інвестування підприємств.

Бібліографічні посилання

1. Другов О. О. Інвестиційне забезпечення інтелектуалізації економіки України : монографія / О. О. Другов. – К. : УБС НБУ, 2010. – 284 с.

2. Корицкий А. В. Введение в теорию человеческого капитала / А. В. Корицкий. – Новосибирск : СибУПК, 2000. – 112 с.

3. Лапшина І. А. Розвиток людського капіталу України в процесі євроінтеграції : монографія / І. А. Лапшина. – Львів : Кальварія, 2008. – 332 с.

4. Демко І. І. Організація і методика аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства : автореф. дис. канд. екон. наук: спец. 08. 00. 09 / І. І. Демко. – Львів : Львівська комерційна академія, 2011. – 21 с.

5. Порохня В. М. Моделювання впливу інтелектуального капіталу на інноваційний розвиток підприємства : монографія / В. М. Порохня, В. О. Лось. – Запоріжжя : Класичний приватний університет, 2010. – 176 с.

6. Лесечко М. Д. Соціальний капітал: теорія і практика : монографія / М. Д. Лесечко, О.Г. Сидорчук. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2010. – 220 с.

7. Економічні системи : монографія / за ред. Г. І. Башнянина. – Т. 2 – Львів : Вид-во Львівської комерційної академії, 2011. – 496 с.

8. Економіка знань: виклики глобалізації та Україна : монографія / під заг. ред. А. П. Гальчинського, С. В. Льовочкіна, В. П. Семиноженка. – Х. : ХФ НІСД, 2004. – 262 с.

9. Споживчий ринок України: методологія дослідження та регулювання : монографія / за заг. ред. Л. О. Лігоненко. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2007. – 379 с.

Надійшла до редколегії 13.04.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru