Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

Напрями удосконалення процесу врегулювання проблемної кредитної заборгованості

УДК336.71:330.131.7

В. С. Котковський

Криворізький національний університет

Проаналізовано сутність процесу врегулювання проблемної кредитної заборгованості. Досліджено основні напрями удосконалення роботи з проблемними кредитами. Автор обґрунтовує необхідність зменшення обсягів проблемної кредитної заборгованості для активізації процесів кредитування економіки. Визначено основні напрями удосконалення процесу врегулювання проблемної кредитної заборгованості на основі іноземного досвіду.

Ключові слова : кредитування, економічне зростання, кредитний портфель, проблемна кредитна заборгованість.

В статье проанализирована сущность процесса урегулирования проблемной кредитной задолженности. Исследованы основные направления совершенствования работы банка с проблемными кредитами. Автор рассматривает необходимость уменьшения объемов проблемной кредитной задолженности для активизации процессов кредитования экономики. Определены основные направления совершенствования процесса урегулирования проблемной кредитной задолженности на основе зарубежного опыта.

Ключевые слова : кредитование, экономический рост, кредитный портфель, проблемная кредитная задолженность.

Author analyses in the article the essence of the process of management of the problem loan portfolios. The main drivers of the problem loans and directions for improvement of banks’ management of the problem loans are examined in the article. Author is scrutinizing the necessity to decrease the total value of problem exposures in order to restore the active banking activity in crediting. The main strategies to improve the problem loans management are proposed on the basis of foreign countries experience.

Keywords : crediting, economic growth, loan portfolio, problem credit exposure.

Однією з важливих проблем сучасної банківської системи та економіки України є погіршення якості активів вітчизняних банків у результаті непогашення кредитної заборгованості позичальниками. Серед основних чинників, які можуть впливати на виникнення проблемної кредитної заборгованості, можна виділити зовнішні та внутрішні. Зовнішні пов'язані з економічним, політичним та соціальним становищем у державі. Внутрішні пов'язані як з діяльністю позичальника, так і з роботою банківської установи кредитора.

Для пошуку шляхів удосконалення процесів врегулювання проблемної кредитної заборгованості необхідно звернутися до досвіду країн Центральної, Східної та Південно-Східної Європи (ЦСПСЄ). Як і в Україні, у цих країнах дуже високі темпи зростання обсягів кредитування протягом 2003–2008рр. призвели до нестійкого кредитного буму, який закінчився раптово з початком світової фінансової кризи 2008 року. Глибокий економічний спад, що став наслідком кризових явищ, виявив багато накопичених прихованих проблем у банківському секторі, у тому числі низьку якість деяких кредитів на балансах банків. За офіційною статистикою на кінець 2011 року у країнах ЦСПСЄ проблемні кредити в середньому становили близько 11 відсотків у кредитному портфелі банків. Крім того, експерти визначали, що у країнах з особливо вираженими циклами буму- спадів, ситуація значно гірша, а брак даних і можливі заниження кількості про блемних кредитів у деяких країнах може означати, що справжня кількість проблемних кредитів істотно перевищує наявні офіційні статистичні дані. Але у таких країнах, як Латвія, Румунія, Сербія, Молдова, Росія, Естонія та Польща, обсяги проблемної заборгованості протягом 2011 року поступово зменшувалися, тому їх досвід у напрямі удосконалення процесу врегулювання проблемної кредитної заборгованості може бути корисним для застосування у вітчизняній банківській системі.

Посилення та підвищення ефективності роботи із проблемними кредитами на сучасний момент є одним з найважливіших питань у практиці українських банків та особливо актуальним за умов посткризового відновлення економіки.

Питання підвищення ефективності управління проблемними активами банків знайшли відображення у низці публікацій вітчизняних науковців і практиків. Зокрема, значний внесок у розкриття цієї теми зробили В.Д. Базилевич, О.І.Барановський [1], О.Д.Вовчак [2], О.В.Дзюблюк [3], Л.B.Кузнецова, В.І.Міщенко [4; 5], Л. O.Примостка [6], Л.Слобода, Н.Дунас [7] тощо. Але більш детального дослідження потребує іноземний досвід, що відбивається в особливостях та напрямках удосконалення роботи банків з проблемними активами.

Значимість вирішення цієї проблеми для забезпечення ефективного та стабільного функціонування вітчизняної банківської системи визначила актуальність та завдання статті.

Мета дослідження полягає у визначенні та подоланні економічних, правових, нормативних та інституційних перешкод на шляху ефективного управління і врегулювання портфелів проблемних кредитів у банківській системі на основі досвіду країн Центральної, Східної та Південно-Східної Європи (ЦСПСЄ).

Кредитні ризики є найчастішою причиною банкрутств банків, через що всі органи регулювання встановлюють стандарти з управління кредитними ризиками. Для захисту міжнародних фінансових ринків ключові стандарти також прописані у міжнародних угодах, які спрямовані на уніфікацію національних підходів до управління кредитними ризиками. В основі надійного управління ризиками лежить визначення наявних і потенційних ризиків кредитних операцій. Серед заходів з протидії даним ризикам – чітко сформульована політика організації щодо кредитних ризиків та встановлення параметрів, за якими кредитні ризики будуть контролюватися. Такий контроль передбачає обмеження кредитних ризиків за допомогою політики банків, яка забезпечує достатню диверсифікацію кредитного портфеля.

Конкретні заходи з управління кредитними ризиками зазвичай передбачають три види директив ( рис. 1 ) [8].

Перший вид – це директиви, спрямовані на обмеження або зменшення кредитних ризиків (визначають концентрацію і розмір кредитів, кредитування пов'язаних з банком осіб або перевищення лімітів). До другого виду входять директиви щодо класифікації активів: аналіз ймовірності погашення портфеля кредитів та інших кредитних інструментів, включаючи нараховані та невиплачені відсотки, які піддають банк кредитному ризику. Третій вид передбачає директиви з кредитного резервування – не тільки за портфелем кредитів, але й за всіма іншими активами, які можуть призвести до збитків.

Аналізуючи функцію управління кредитними ризиками, потрібно розглянути кредити та всі інші види кредитних інструментів (балансові і позабалансові) та визначити наступні чинники:

- рівень, розподіл і важливість класифікованих активів;

- рівень та склад непрацюючих, реструктурованих, пролонгованих активів та активів зі зниженою ставкою;

- достатність резервів з переоцінки активів;

- здатність керівництва управляти проблемними активами та збирати їх;

- надмірна концентрація кредитів;

- відповідність та ефективність кредитної політики і процедур з кредитного адміністрування, а також їх дотримання;

- адекватність та ефективність процедур банку з визначення і відстеження пе рвинних ризиків або ризиків, пов'язаних з уже схваленими кредитами.

Схема заходів з управління кредитними ризиками банку

Рис. 1. Схема заходів з управління кредитними ризиками банку [8]

Чіткий розподіл повноважень при затвердженні кредитів допомагає приймати розумні та відповідні встановленим параметрам рішення. Організації повинні мати процедури управління інкасацією основних сум, відсоткових платежів та інших витрат відповідно до встановлених умов погашення. Також повинен існувати механізм, спрямований на вирішення проблеми непрацюючих кредитів, а також механізми з забезпечення дотримання прав кредитора у випадках непогашення кредитів. Системи звітності банку повинні надавати точні і своєчасні звіти за станом кредитного портфеля, в той час як збір детальної, сучасної інформації про позичальників є прерогативою процесу оцінки ризиків.

Розглянемо детальніше процедури врегулювання, які є важливим заходом управління кредитними ризиками. Якщо стосовно проблемних кредитів не вжити своєчасних заходів, можна остаточно втратити можливість їх зміцнити або отримати за ними погашення. Відповідно збитки можуть зрости до такого рівня, що загрожуватимуть платоспроможності банку. Оцінюючи процедури врегулювання, потрібно розглянути організацію даної функції, враховуючи аналіз ефек тивності роботи відділів та відповідальних службовців. Слід визначити ефекти вність дій підрозділів зі стягнення боргів; кількість та обсяг успішних спроб стягнення та кількість затраченого на це в середньому часу . Також потрібно оцінити участь вищого керівництва в цьому процесі.

При врегулюванні кожен кредит і позичальник повинні розглядатися індивідуально. Типова стратегія врегулювання складається з наступних дій [8]:

- скорочення кредитних ризиків, яким піддається банк (змусити позичальника надати додатковий капітал, фонди, заставу, інші гарантії тощо);

- робота з позичальником за оцінкою проблем і пошук рішень, що дадуть змогу збільшити можливості позичальника з обслуговування кредиту та його платоспроможність (надання консультацій, розробка програми зі скорочення операційних витрат та/або зі збільшення доходів, продажу активів, створення програми реструктуризації боргу або зміна умов кредиту тощо);

- передача управління позичальником більш кредитоспроможній особі або організація його продажу;

- організація спільного підприємства;

- погашення заборгованості шляхом позасудового врегулювання або через судовий позов, використання гарантій, позбавлення права викупу застави або ліквідацію застави.

Федеральна резервна система США у своєму керівництві з перевірки комерційних банків вказує на наступні ознаки погіршення кредитної культури [11].

1. Приватні інтереси. Йдеться про надання кредитів понад встановлені ліміти директорам і великим акціонерам або в їх інтересах врозріз з встановленими кредитними принципами під тиском зацікавлених сторін. Приватні інтереси є ключовою проблемою в багатьох ситуаціях.

2. Невиконання кредитних принципів. Воно виникає, коли банки надають надмірно ризиковані кредити або кредити на незадовільних умовах з повним усвідомленням того, що порушуються кредитні принципи. Причинами такого компромісу є приватні інтереси, бажання отримати більший прибуток, тиск з боку конкурентів на ключових ринках банку або конфлікти особистих інтересів.

3. Надмірна зацікавленість у прибутку. Це ситуація, коли прагнення отримати прибуток переважує розсудливість, і банк приймає кредитні рішення з надією, що ризики не справдяться або умови погашення не виявляться невигідними. Це дуже часта проблема, оскільки кредитний портфель зазвичай є основним активом, що приносить доходи.

4. Неповнота кредитної інформації. Вичерпна кредитна інформація є єдиним досить точним інструментом оцінки фінансового стану позичальника. Кредити повинні надаватися саме на основі такої інформації, а від позичальника потрібно вимагати всі необхідні фінансові звіти. Кредитна справа також має містити інформацію про мету позики, намічений план погашення і його джерело, звіти про стан кредиту та нагляд за ним, експертні висновки і протоколи кредитних нарад.

5. Втрата уваги через самовдоволення. Часто це є причиною прийняття неадекватних кредитних рішень. Втрата пильності зазвичай виражається в недостатньому контролі за старими, добре знайомими позичальниками, у довірі до усної інформації, а не до надійних і повних фінансових даних, в оптимістичному тлумаченні відомих недоліків позичальника, оскільки у минулому вони не вплинули на повернення кредиту. Банки часто ігнорують тривожні знаки щодо особистості позичальника, стану економіки, благополучності регіону, індустрії або інших істотних чинників. Вони також можуть проігнорувати укладення необхідних угод про погашення кредитів, наприклад, у результаті того, що вчасно не ініціювали відповідні юридичні процедури.

6. Нестача нагляду. Неефективний нагляд незмінно призводить до того, що банк має неповну інформацію про дії позичальника протягом усього терміну кредиту. Через це первинно надійні кредити можуть створити проблеми або принести збитки.

7. Некомпетентність (службовці кредитного відділу недостатньо професійні для того, щоб проаналізувати фінансові звіти, а також отримати і оцінити будь-яку іншу необхідну інформацію).

8. Неправильний вибір ризиків. Під цим зазвичай розуміють наступне:

- надання кредитів із прийнятним ризиком, однак у такій кількості, яка вже перевершує реальний рівень платоспроможності позичальника. Це часта проблема нестабільних економік з нестійкими процентними ставками;

- кредити на створення нового підприємства, в якому фінансована банком частка капіталу, значно перевищує інвестиції власників підприємства;

- кредити, засновані на припущенні благополучного завершення торгової операції (а не на платоспроможності позичальника), і кредити, надані під спекуляції цінними паперами або товарами;

- кредити компаніям, що працюють в економічно не благополучних регіонах або галузях промисловості;

- кредити, надані для отримання таких переваг, як контроль над значними депозитами в банку, а не на основі вартості застави;

- кредити, засновані на заставі з сумнівною ліквідаційною вартістю, або кредити, застава за якими не забезпечує необхідного запасу безпеки.

Досвід минулих фінансових криз показує, що відновлення стійкого економічного зростання вимагає очищення фінансового сектору, у тому числі зниження обсягів непрацюючих активів. Емпіричні дані з країн ЦСПСЄ підтверджують, що проблемні кредити на балансах банків дійсно створюють невизначеність і тим самим негативно впливають на їх здатність відновити кредитування, сукупний попит та інвестиції. Крім того, невирішені проблемні кредити пригнічують господарську (економічну) діяльність позичальників, які надмірно відтермінували виплати за своїми кредитами, і ці кредити блокують їх ресурси.

Експерти відзначають, що вирішення проблем непрацюючих активів у післякризовий період відбувається надто повільними темпами, незважаючи на зусилля банків, а також офіційного сектору [9]. Співвідношення (частка) відтермінованих кредитів не зменшується у Південно-Східній Європі, де відновлення економіки слабке (йде повільними темпами), а також в Угорщині, де велика частина іпотечних кредитів була видана у швейцарських франках. В інших країнах частка непрацюючих кредитів досягла свого піку, але будь-яке невелике і нове уповільнення світової економіки напевно призупинить їх скорочення.

Це обмежений прогрес, незважаючи на значні зусилля з боку банків, у більшій частині яких створені спеціалізовані внутрішні підрозділи, додатково поповнені більш досвідченими співробітниками. Банки є гнучкими у зміні платіжних умов проблемних позичальників, які готові співпрацювати, але в цілому уникають капіталізації відсотків або рефінансування. Продаж проблемних кредитних портфелів і аутсорсинг колекторських агентств залишаються відносно рідкісними. Уряди деяких країн (Латвія, Румунія, Сербія, Молдова, Росія, Естонія та Польща) вжили заходів з модернізації позасудової реструктуризації. Інші країни вибрали більш пряме втручання у вирішення проблеми непрацюючих кредитів, хоча деякі схеми, запроваджені останнім часом (зокрема, ранні схеми погашення іпотеки в Угорщині), завдали банківській системі великих збитків і виявилися проблематичними.

Експерти визначають наступний перелік перешкод у правовій, судовій, податковій та нормативній галузях, які стримують вирішення проблеми непрацюючих кредитів [10].

1. У різних країнах стягнення застави (фінансове поручительство), зазвичай, занадто залежить від громіздких судових процесів. Часто потрібно проводити численні аукціони із заданою мінімальною ставкою виконання фінансового поручительства, що стримується боржниками.

2. Нерозвиненість структур за чинних реструктуризацій у кінцевому підсумку може призвести до тривалої ліквідації потенційно життєздатних фірм, з низьким рівнем відшкодування за кредитами.

3. Позасудова реструктуризація як швидкий та економічно ефективний інструмент для досягнення врегулювання заборгованості не використовується повною мірою.

4. Слабкість та неефективність правової інституційної основи і далі затримують процедури врегулювання проблем з непрацюючими кредитами. У багатьох країнах основними перешкодами є перевантажена судова система, тривалі і дорогі судові розгляди, а також непослідовні і непередбачувані рішення суду.

5. Податкові системи країн можуть перешкоджати вирішенню проблеми непрацюючих кредитів багатьма способами. Податкові відрахування втрат за кредитами і їх списань часто обмежуються, а в інших випадках можуть бути обмежені для перенесення втрат на інший рахунок, особливо в контексті злиття і поглинання. Скорочення чистої приведеної вартості (NPV) в контексті реструктуризації заборгованості може призвести до того, що боржники будуть зобов'язані платити податок на прибуток. Крім того, податкові органи часто є суттєвими кредиторами проблемних компаній, але рідко беруть участь в реструктуризації. Те ж саме іноді стосується і державних банків.

6. У галузі регулювання слабкий банківський нагляд може створити серйозні перешкоди для урегулювання проблемних кредитів, якщо належним чином не виконується реалістична класифікації кредитів. Крім того, в деяких країнах, правила також можуть обмежувати банки, особливо іноземні, в питаннях володіння та управління компаніями або нерухомістю. Все це ускладнює передачу права власності на заставне майно кредитору в рахунок погашення кредитної заборгованості.

7. Слабкорозвинені ринки проблемних активів обмежують можливості для їх врегулювання. Продаж проблемних активів фахівцям (колекторам) передбачає ряд переваг. Тим не менш, за нинішніх умов існує значний розрив між мінімальною ціною продавця та максимальною ціною, яку потенційні покупці готові сплатити, тому в країнах ЦПСПЄ дійсно мають місце дуже мало операцій продажу непрацюючих кредитів. Деякою мірою це пов'язано з численними перешкодами, перерахованими вище, зокрема, оптимістичними оцінками проблемних кредитів на банківських рахунках (балансі банків).

8. У багатьох країнах також відсутні належні правові умови для компаній з управління активами, які змушують їх функціонувати як факторингові компанії або піддають обтяжливим вимогам до капіталу.

9. Погіршує і без того повільне врегулювання проблемної кредитної заборгованості проблема відсутності координації цієї роботи. Відповідно потрібен активний та спільний підхід до вирішення цієї проблеми усіх зацікавлених сторін.

Висновки. Таким чином, було б помилкою очікувати, що врегулювання про блемної кредитної заборгованості пройде автоматично протягом розумного терміну. Водночас слід уникати прямого державного втручання у врегулювання проблемної кредитної заборгованості. Завдання уряду полягає у створенні сприятливих умов для врегулювання приватної заборгованості, в тому числі у ство ренні чітких і передбачуваних правил для проведення приватних переговорів про перегляд боргу.

Дуже важливою умовою є те, що процедури врегулювання проблемної кредитної заборгованості повинні супроводжуватися підвищеною прозорістю і порівнянністю даних між країнами, щоб можна було відстежити прогрес й поліпшити аналіз. Центральні банки та наглядові органи повинні публікувати щомісячні дані про співвідношення проблемних кредитів з розбивкою за такими основними категоріями, як корпоративні кредити, споживчі кредити, іпотека, а також валютні кредити. Враховуючи відсутність міжнародного стандарту для визначення проблемних кредитів, було б ефективно супроводжувати випуски таких даних метаданими, які пояснюють деякі деталі того, що вважається про блемними кредитами для цілей національної звітності. Зусилля щодо узгодженості визначення проблемних кредитів різними юрисдикціями (країнами, банками тощо) сприятиме їх розумінню і виключить неправильне тлумачення рівнів кредитних ризиків.

Принципи надання інформації щодо кредитних ризиків повинні контролюватися організаціями з регулювання , як це рекомендовано Базельським комітетом з банківського нагляду. Зокрема, повинна розкриватися інформація про політику і методи, що використані у звітах для кредитів та допущені для зниження варто сті резервів; про політику управління ризиками і контроль над ними; кредити, у то му числі проблемні і прострочені, а також відповідні загальні резерви та спеціа льні резерви за основними категоріями позичальників і географічними регіонами; методи узгодження змін резервів; великі кредити; іншу інформацію про кредити, що відрізняється від укладених кредитних угод, наприклад, у тому випадку, якщо вони були реструктуровані.

Бібліографічні посилання

1. Барановський О. Проблемні банки: виявлення й лікування / О.Барановський // Вісник НБУ. – 2009. – №11. – С. 18–31.

2. Вовчак О. Д. Фінансові інструменти управління кризовим банківництвом в Україні/ О.Д.Вовчак // Вісник НБУ. – 2010. – № 3. – С. 16–19.

3. Дзюблюк О. В. Грошово-кредитна політика в період кризових явищ на світових фінансових ринках / О.В.Дзюблюк // Вісник НБУ. – 2009. – № 5. – С. 20–30.

4. Міщенко В. Удосконалення управління проблемними активами банків / В.Міщенко, А.Граділь // Фінанси України. – 2009. – № 10. – С. 43–54.

5. Санаційний банк – «брідж-банк» як механізм роботи з нежиттєздатними банками / В.І.Міщенко, В.В.Крилова, М.В.Ніконова, В.П.Малюков, С.Г.Куліков; Центр наукових досліджень НБУ. – К.: УБС НБУ, 2011. – 119 с.

6. Управління банківськими ризиками: [навч. посіб.] / Л.О.Примостка, П.М.Чуб, Г.Т.Карчева та ін.; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Л.О.Примостки. – К.: КНЕУ, 2007. – 600с.

7. Слобода Л. Напрями вдосконалення роботи банків України з проблемними активами в посткризовий період / Л.Слобода, Н.Дунас // Вісник НБУ. – 2011. – №4. – С. 46–51.

8. Грюнинг X. Анализ банковских рисков. Система оценки корпоративного управления и управления финансовым риском / X.ВанГрюнинг, С. Б.БрайовичБратанович. – М.: Весь Мир, 2007. – 304 с.

9. Barisitz, Stephan, 2011, «Nonperforming Loans in CESEE – What Do They Comprise?» / Focus on European Economic Integration, Q4/11, Osterreichische Nationalbank, Vienna [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oenb.at

10. Becker, Daniel Daianu, Zsolt Darvas, Vladimir Gligorov, etc, 2010, «Whither Growth in Central and Eastern Europe? Policy Lessons for an Integrated Europe» / Bruegel Blueprint Series, Volume XI [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу : http://www.bruegel.org

11. Laurin, Majnoni (eds), 2002, « Bank Loan Classification and Provisioning Practices in Selected Developed and Emerging Countries » / The World Bank (Washington, March) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wwwwds.worldbank.org

Надійшла до редколегії 27.08.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru

матрац dream health lux-mebli.net/g1604073-dream-health-bezpruzhinn