Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ

УДК 336.77 (048)

А. А. Мещеряков, К. С. Тарасюк

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Розглядаються питання необхідності й наявних можливостей поліпшення кредитного портфелякомерційного банку після світової економічної кризи.

Ключові слова: комерційний банк, кредит, кредитний портфель, кредитний ризик, якість кредитного портфеля , структура кредитного портфеля .

Рассматриваются вопросы необходимости и имеющихся возможностей улучшения кредитного портфеля коммерческого банка после мирового экономического кризиса.

Ключевые слова: коммерческий банк, кредит, кредитный портфель, кредитный риск, качество кредитного портфеля, структура кредитного портфеля.

In the article targets and perspectives theneed andthe availableopportunities to improvethe loan portfolioof commercial bankafter theglobal economic crisis.

Keywords: commercial bankloan, the loan portfolio, credit risk,loan portfolio quality, the structure ofthe loan portfolio.

Банкiвська система сьогоднi – це одна з найважливiших та невiд'ємних структур ринкової економiки. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко й ефективно реагувати на нові механізми господарювання, тому актуальність даної теми є очевидною.

У той же час однією з проблем банківської системи в цілому є досить високий ризик кредитних операцій. По-перше, теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, по-друге, незадовільний фінансовий стан більшості суб’єктів підприємництва, по-третє, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

Аналізуючи ситуацію, яка склалася в банківській сфері, можна зробити висновок, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

З огляду на існуючі проблеми та ситуацію на грошово-кредитному ринку питання щодо шляхів вдосконалення кредитної діяльності є досить цікавим. Адже вивчення джерел і форм забезпечення погашення кредитів, розробка методів зниження питомої ваги неповернених позичок у загальному обсязі наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, ефективне управління процентним ризиком, формування банком резерву на покриття можливих втрат за позиками, впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички чинять регулюючий вплив на банківську діяльність.

Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів). Тому необхідно правильно організувати кредитну політику в банку.

В свою чергу кредитна політика комерційного банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів поворотності; терміновості; диференційованості; забезпеченості; платності.

Кожен банк визначає власну кредитну політику, беручи до уваги всю множину ризиків (внутрішніх і зовнішніх), якими він обтяжений, які впливають на ефективність його діяльності, враховуючи також ставлення керівництва банку до ризику.

Необхідно наголосити, що кредитна політика є основою стратегії ризику в ді яльності банку. Вона може бути агресивною й традиційною (класичною). Кредитна політика як основа процесу управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму – з другого [2].

Загалом кредитна політика, в розрізі стратегії, включає пріоритети, принципи та цілі окремого банку на кредитному ринку, а стосовно тактики – фінансовий та інший інструментарій, що використовується даним комерційним банком для ре алізації його цілей при здійсненні кредитних угод, правила їх здійснення, регламент організації кредитного процесу.

Ставши iнституцiєю фiнансового перерозподiлу вартостi, у даний час комерцiйнi банки можуть запропонувати клiєнтам близько 200 видiв рiзноманiтних банкiвських продуктiв та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелiк операцій, без яких банк не може нормально функцiонувати, такою є кредитна діяльність. У структурі активних операцій банку найбільшу питому вагу займає саме кредитна діяльність, тому найбiльша частина активiв банку вкладається саме у кредитнi операцiї.

Кредитні операції – це відносини між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу надання (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати.

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху яких сприяла ризикова кредитна полiтика.

Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). У практичній дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позича льником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань (як правило, векселiв) позичальника. Зазвичай, відносини між суб'єктами кредитної угоди мають добровільний характер.

Основою сучасної банківської діяльності є оптимізація параметрів ризиків, що викликає потребу у комплексному підході до створення системи управління ними.

Оптимізація методів та технології управління ризиками в банках стало одні єю зосновних передумов набуття конкурентної переваги, залучення клієнтів та збі льшення прибутковості банківського бізнесу [4].

Кредитний ризик – основний вид фінансових ризиків, з яким стикаються банки у процесі своєї діяльності. Його поява спричинена, перш за все, несвоєчасним виявленням проблемних кредитів і недостатністю створених під них резервів, а також недосконалістю кредитного контролю в банках. Підвищення інтересу до оцінки кредитного ризику пов'язано зі зростанням обсягів кредитних портфелів банків, зниженням рентабельності в банківській сфері, що спонукає банки при ймати на себе високі кредитні ризики. Усе це обумовило актуальність вдосконалення існуючих і впровадження нових методик оцінок та управління кредитним ризиком.

Основними напрямками регулювання кредитного ризику є розробка й реалізація заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ним втрат. Мінімізація кредитного ризику передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на зниження ймовірності настання подій або обставин, що приводять до кредитних збитків, та (або) на зменшення (обмеження) розміру потенційних кредитних збитків.

Банк управляє кредитним ризиком як на рівні окремої позички, так і на рівні кредитного портфеля банку в цілому.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку – позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає оцінювання кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями. Результати оцінки кредитоспроможності клієнта лежать в основі ухвалення рішення про надання або ненадання кредиту. Виходячи з кредитоспроможності позичальника банк визначає, який розмір ризику він може прийняти на себе. Після надання кредиту працівники кредитного підрозділу повинні перебувати в постійному контакті зпозичальником з метою контролю за дотриманням умов кредитування. Контроль за кредитною операцією дозволяє вчасно виявляти зміни у фінансово-правовому стані клієнта й адекватно реагувати на зміну якості наданого кредиту.

У цілому управління кредитним ризиком можна розглядати як сукупність заходів, спрямованих на мінімізацію витрат з метою встановлення оптимального співвідношення доходності та ризику. Метою такої діяльності є створення умов захисту кредитора шляхом встановлення лімітів та диверсифікації строків позик, провадження належної аналітичної діагностики фінансового стану позичальника, яка повинна передбачати аналіз грошових потоків клієнта та комплексний аналіз його кредитоспроможності, вибір оптимальної форми забезпечення кредиту [1].

Кредитний ризик є невід’ємною частиною системи банківських ризиків, яка має спеціальну стратегію зі своїми взаємозв’язками, властивостями, ознаками і відносинами. Управління кредитним ризиком банку – це формалізований процес з чіткою послідовністю етапів, механізмів та методів, за допомогою яких банк виявляє ризики, оцінює їх рівень. Здійснює моніторинг і контролює свої ризикові позиції. Управління кредитним ризиком полягає у проведенні дій, спрямованих на підтримання такого рівня ризику, який відповідає поставленим цілям банку.

Система управління кредитним ризиком не лише дозволяє банкам забезпечувати свою прибутковість та ефективність кредитних операцій, а й сприяє виконанню банківським кредитом його ролі у сфері грошового обігу. Видані і неповернені в зазначений термін кредити збільшують грошову масу в країні, сприяють інфляційним процесам.

Кредитний ризик є основним об’єктом управління для банків. При цьому всі види кредитного ризику мають окремий механізм управління.

Організаційне забезпечення управління кредитним ризиком банку починається із загальних зборів акціонерів (учасників), які визначають загальну стратегію розвитку банку та відповідну стратегію щодо управління ризиками. Спостережна рада здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю прийнятих рішень. Реалізація розробленої політики проводиться правлінням банку, яке в свою чергу розподіляє окремі завдання відповідним департаментам та відділам банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури.

Банки повинні використовувати різноманітні форми організації контролю, методи звірки кредитів, структуру підрозділів залежно від специфіки діяльності та клієнтів, потреб і можливостей, особливостей ринку та конкретної ситуації. Однак існують загальні принципи та правила, яких повинен дотримуватись менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування.

Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному департаменті банку функцію кредитного аналізу доцільно відокремити від процесу надання та оформлення кредитної угоди. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту та зменшенню кредитних ризиків.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що головним завданням управління кредитними ризиками є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових ситуацій, або на вироблення системи заходів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.

З необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників стикається будь-який банк, який надає кредити. Кожний потенційний позичальник, який прагне одержати кредит, повинен пройти цю процедуру. Від результату її проведення залежить чи одержить він кредит, і якщо одержить, то в якому обсязі [4].

Взагалі кредитоспроможність являє собою спроможність позичальника в по вному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, генерованими позичальниками у ході звичайної діяльності [5].

Кожен чинник повинен бути визначений конкретним показником, що досить важливо для банків. Проте додаткові складності у визначенні кредитоспроможності виникають у зв'язку з існуванням таких чинників, які виміряти і оцінити у цифрах неможливо. Це стосується, у першу чергу, морального обличчя і репутації позичальника. Відповідні висновки щодо цієї оцінки не можуть бути беззаперечними [3].

Отже, отримати єдину оцінку кредитоспроможності позичальника завдяки узагальненням цифрових і нецифрових даних не можна. Для обґрунтованої оці нки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди.

Найважливішим питанням для банку є оцінка й регулювання ризикованості кредитного портфеля, як одного з основних напрямків ефективного управління кредитною діяльністю банку, а головна мета процесу управління кредитним портфелем – забезпечення максимальної прибутковості при визначеному рівні ризику [6].

Оскільки головною метою комерційного банку є отримання прибутку, і кредитні операції займають досить вагоме місце в діяльності банка взагалі, то необхідно створити всі умови для максимального і повного залучення всіх верств населення, всіх суб’єктів господарювання до кредитного процесу. Проте кредитування є досить ризикованою діяльністю, оскільки наявний ризик неповерненості позики, що в свою чергу вже виключає отримання прибутку від даної операції. Тому необхідно зважувати всі ризики [5].

Провівши детальний аналіз кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», можна виділити ряд недоліків, а саме:

– недостатня диверсифікація кредитних вкладень;

– збільшення суми зважених класифікованих позик;

– занадто ризикова кредитна політика;

– недостатня увага при оцінюванні платоспроможності позичальників на стадії надання кредитів;

– послаблена увага по цільовому використанню наданих позик та контролю за діяльністю позичальника з метою своєчасного виявлення негараздів та запобігання можливих втрат за позиками;

– недостатнє забезпечення позик;

– послаблення захищеності позик власним капіталом.

Таким чином, спираючись на викладену інформацію, можемо виділити ряд шляхів, які дозволять у подальшому удосконалити процес кредитування фізичних та юридичних осіб ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а саме:

– запровадження нових видів банківських продуктів для юридичних осіб, таких як револьверне та контокорентне кредитування;

– запровадження нових видів банківських продуктів для фізичних осіб з оріє нтацією на найменш захищені верстви населення;

– створення програми з кредитування підприємців, які бажають створити вла сну справу (кредитування стартового капіталу);

– стимулювання потенційних клієнтів для отримання кредиту саме в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» шляхом впровадження диференціації рівня процентних ставок відповідно до результатів аналітичної роботи стосовно кожного індивідуального позичальника та відповідно до умов позичкової операції, визначених у процесі структурування кредиту;

– розширення складу фінансових коефіцієнтів, які використовуються банком для аналізу кредитоспроможності позичальника, що дає можливість отримати різнобічну оцінку його господарської діяльності та у певній мірі нівелювати розбіжності, що можуть виникати між прогнозованими і фактичними тенденці ями, що складаються у процесі індивідуального відтворення;

– індивідуальний підхід при зборі проблемної заборгованості;

– вдосконалення роботи щодо оцінки ділової репутації клієнта;

– розроблення мінімального переліку необхідних документів для оформлення кредиту та скорочення часу отримання кредиту;

– акцентування уваги та роз’яснення найбільш значимих аспектів кредитної угоди;

– постійне залучення клієнтів шляхом проведення рекламних акцій та презентацій;

– створення позитивного образу банку для клієнтів.

Проте впровадження запропонованих заходів дозволить позитивно вплинути як на кредитну діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», так і на підвищення рейтингу довіри серед населення щодо інших банківських операцій.

Бібліографічні посилання

1. Галасюк В. В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: що оцінюємо? / В. В. Галасюк // Вісник НБУ. – 2001. – № 5. – С. 54–56.

2. Андрієнко Н. Оцінювання кредитоспроможності позичальника як метод мінімізації кредитного ризику банку / Н. Андрієнко // Наука молода. – 2007. – № 8. – С. 70–75.

3. Губаєв С. М. Управління кредитним ризиком у банку / С. М. Губаєв / Наукові конференції [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://intkonf.org/gubaev-sm-upravlinnya-kreditnim-rizikom-u-banku/. Заголовок з екрану.

4. Етапи процесу кредитування / Економіко-правова бібліотека [Електронний ресурс].– Режим доступу : http://www.vuzlib.net/bo_S/3-4.htm. – Заголовок з екрану.

5. Кредитні бюро – нові можливості для розвитку банківського бізнесу // Вісник Національного банку України. – 2005. – № 11. – С. 47.

6. Правові основи банківського кредитування / Djerelo.com [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task= view&id=3674&Itemid3. – Заголовок з екрану.

Надійшла до редколегії 07.05.2012














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru