Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

УДК330.341.1

В. Т. Гаврилюк

Харківський соціально-економічний інститут

СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ВИРОБНИЦТВА

Проведено аналіз сучасноготехнічного стану виробництва, розглянуті перспективи його розвитку.Сформульовано конкретні висновки і пропозиції щодо подальших дій державнихструктур і суб’єктів господарювання у напрямі вдосконалення ситуації, що склалася останнім часом у технічній сфері виробництва.

Ключові слова: виробництво, економіка,метод, наука, науково-технічний прогрес, розвиток, техніка.

Проведен анализ современного технического состоянияпроизводства, рассмотрены перспективыего развития. Сформулированы конкретные выводы и предложения относительно дальнейшихдействий государственных структур и субъектов ведения хозяйства в направлениисовершенствования ситуации, которая сложилась в последнее время в техническойсфере производства.

Ключевые слова:производство, экономика, метод, наука, научно-технический прогресс, развитие,техника.

The analysis of modern technical condition ofthe production has beenconducted in the article. The prospects of itsdevelopment have beenconsidered. Specific conclusions and proposals for furtheractions of governmentinstitution and entities of the economy in the direction of improving thesituation, which lately has been developed in the field of technicalproduction, have been formulated.

Keywords: production, economy,method, science, scientific and technical progress, development, technique.

ПрагненняУкраїни до входження в коло розвинених країн світу, посилення взаємозв’язків івзаємозалежностей економічних систем підвищує вимоги до якості таконкурентоспроможності продукції, що випускається, щодо відповідності її світовимстандартам якості та конкурентоспроможності.

Характерноюособливістю сучасного стану національної економіки України, з одного боку, ємінливість і невизначеність ринкових умов, у яких функціонують підприємства, аз другого – низький технічний стан виробництва: переважання четвертого, а йтретього технологічних укладів. Це важке машинобудування, виробництво і прокатсталі, суднобудування, кольорова металургія, органічна та неорганічна хімія іззастарілою технікою й витратними технологіями.

Саме це потребуєкритичного аналізу сучасного стану технічного розвитку виробництва, пошукушляхів і перспектив його розвитку, що є пріоритетом ефективності діяльностіпідприємств, головним завданням яких є забезпечення стійкого розвитку тастабільності господарювання в умовах конкуренції.

Науковадискусія стосовно технічного розвитку виробництва, розпочата ще класикамиполітекономії А. Смітом [14], Д. Рікардо [9], К. Марксом [12], триває і нині. Векономічній літературі знаходять своє відображення подібні проблеми в роботахД. Гелбрейта [8], Д. Кейнса [11], К. Макконнелла [15]. Досліджуване питання доситьґрунтовно розроблене в економічних надбаннях провідних учених сучасності, що є свідченнямважливості вивчення зазначеної проблеми. У розроблення теоретично-методичних іприкладних проблем з технічного розвитку виробництва, підвищення йогоефективності значний внесок зробили такі вчені й науковці, як В. П. Александрова[1], В. М. Геєць [6; 7; 13], В. П. Семиноженко [6; 7; 13], Ю. М. Бажал [4; 5]та ін.

Слідвідзначити високий рівень наукових розробок з теорії і практики розвиткутехнічного рівня виробництва. Але нині дослідження таких проблем, насампередперспектив розвитку, мають дещо розрізнений характер, недостатньо висвітленітехнологічні, технічні, економічні аспекти та інші проблеми розвитку технічногорівня виробництва в ринкових умовах.

Метою цієї статтіє проведення аналізу сучасного технічногостану виробництва та виявлення перспектив його розвитку.

Потенціалекономічного розвитку будь-якої країни визначається ефективністю функціонуваннявиробництва. Виробничі можливості країни обумовлюють її економічну безпеку,сталість фінансової системи і рівень життя людей. Проблема підвищенняефективності організації виробничих процесів особливо актуалізується насучасному етапі реформування економіки України, проведення широкомасштабнихзаходів реструктуризації промислового виробництва. Це потребує розроблення івпровадження нових підходів, способів та методів організації виробництва, які бузгоджувались із змінами, що виникають навколо та всередині підприємства.

Сучасний станнауково-технічного прогресу, прискорення темпів розвитку продуктивних сил, необхідністьусілякого підвищення ефективності виробництва вимагають відповідного йоготехнічного рівня.

Технічний рівень виробництва – це ступіньрозвитку засобів виробництва, і пе­редусім, знарядь праці – інструментів,машин, механізмів, приладів, двигунів тощо, за допомогою яких здійснюєтьсявиробництво високотехнологічної продукції [2].

Можливості виробництва продукції за обсягом таякістю вирішальною мірою залежать від рівня розвитку технічної базипідприємства.

Загальна характеристика технічного рівнявиробництва передбачає виокремлення складників її елементної структури. Насучасному етапі трансформації суспільного виробництва об’єктивно існують певнітенденції поступального розвитку технічного рівня підприємств.

Визначальнимиз них є:

  1. -підвищення наукомісткості засобів праці, рівняфундаментальності втілюваних в них знань;
  2. -зростання масштабів і розширення спектра застосуванняінноваційних технологій;
  3. -перетворення засобів праці на технічну цілісність більшвисокого порядку;
  4. -трансформація техніко-технологічних засобів у все більшуніверсальні системи;
  5. -поглиблення інтеграції окремих елементівтехніко-технологічної бази та організаційно-управлінських елементіввиробництва;
  6. -підвищення ступеня автоматизації техніки й технічнихсистем.

Ці тенденції якісної зміни технічної базивиробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати при формуванні технічногобазису підприємств та обґрунтуванні стратегії його оновлення. Технічнийрозвиток як об’єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітніформи, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничогопотенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондівпідприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлюватитакі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічноїбази підприємства, а з іншого – її безпосередній розвиток через удосконалення йнарощування виробництва.

Але сучаснийстан технічного розвитку виробництва викликає занепокоєння. Протягом останніхроків на більшості підприємств різних галузей народного господарства Україниспостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнтионовлення й вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частиниосновних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5–6та 2–3% їхнього загального обсягу, а коефіцієнт економічного спрацюваннядосягає 50–55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткуваннямістить майже третину фізично спрацьованих і технічно застарілих одиниць.

Особливо складнийстан із оновленням технічного парку спостерігається в машинобудуванні.Негативно впливає на результат виробничо-комерційної діяльності машинобудівнихпідприємств критичний рівень зносу устаткування, що становить близько 70%. МашинобудуванняУкраїни не в змозі забезпечити промисловість власною продукцією, що спонукає допридбання імпортних засобів, і, відповідно, спричиняє зростання імпорту. Низькийрівень інтенсивності відновлення основних засобів призводить до того, що більшістьвиробів українських підприємств програють за показниками якості іноземним зразкамі не відповідають світовим стандартам через високу ресурсо-та енергомісткість.

Необхідність оновленняустаткування та впровадження новітніх технологій назріла давно, але через брак фінансовихресурсів проблеми відновлення виробничого потенціалу галузі на основівикористання інноваційних технологій, реалізації вітчизняних наукових розробок,подальшої зміни структури товарного виробництва й розвитку наукомісткого машинобудування,забезпечення конкурентоспроможності кінцевої продукції вирішуються надтоповільно. Низький рівень інноваційної активності підприємств стримує розвиток галузіта не дозволяє вітчизняній продукції конкурувати з іноземною і завойовуватинові ринки збуту.

Саме цимпередусім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищенняефективності відтворення основних фондів, зростання технічного рівнязастосовуваних засобів праці, удосконалення структури основних виробничихфондів.

Загальновідомо,що технічний розвиток виробництва передусім визначається інноваційноюактивністю підприємств. Світовий досвід показує, що в найбільш економічно розвиненихкраїнах світу саме інновації є вирішальною умовою забезпечення стабільногодовгострокового економічного розвитку. У Програмі економічних реформ на 2010–2014рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»метою реформи в інноваційній сфері визначено активізацію інноваційних процесів,повноцінне використання потенціалу науки в процесі технологічної модернізаціїекономіки. Індикаторами досягнення мети в період 2010–2014рр. визначенозбільшення частки інноваційно активних промислових підприємств з 10,7 до 25%,підвищення наукомісткості ВВП з 0,95 до 1,5%. Активне вжиття антикризовихзаходів, спрямованих на стабілізацію макроекономічної ситуації, відновленнястабільності у фінансовій сфері дозволили в 2010 р. досягти за деякимипоказниками докризового рівня, проте стан інноваційної діяльності залишаєтьсяважким та потребує вжиття активних стимулюючих заходів з боку держави.

Сучасний станінноваційної діяльності в Україні характеризується:

– недостатніми обсягами реалізованої інноваційноїпродукції. Зменшення питомої ваги реалізованої інноваційної продукції взагальному обсязі реалізованої промислової продукції стало наслідком дії низкисистемних зовнішніх та внутрішніх чинників, а також чинників, що сформувались уперіод глобальної фінансової кризи та продовжили свій негативний вплив упосткризовий період. Частка реалізованої інноваційної продукції в загальномуобсязі реалізованої промислової продукції в 2010 р. становила лише 3,8%, обсягімпорту високотехнологічної продукції перевищував обсяг її власноговиробництва;

– низьким рівнем інноваційної активностіпромислових підприємств. За часткою підприємств, що займалися інноваціями,Україна значно поступається розвиненим країнам. Питома вага підприємств, щозаймалися інноваціями, в Україні є в 4–6 разів меншою, ніж у країнах ЄС. У 2008р. в країнах ЄС-27 (за винятком Греції) 51,6% підприємств були інноваційноактивними, у Німеччині – 79,9%, Люксембурзі – 64,7%, Бельгії – 58,1%,Португалії – 57,8%, Ірландії – 56,5%. Питома вага підприємств, що займалисьінноваційною діяльністю в 2008 р. в Україні була в два рази нижчою, ніж унайменш інноваційно активних країнах ЄС: Латвії (24,3% – інноваційно активнихпідприємств), Польщі (27,9%), Угорщині (28,9%), Литві (30,3%) та Болгарії (30,8%).За результатами вивчення інноваційної діяльності підприємств у 2006–2008 рр., ізвикористанням методології CIS, лише 18% усіх українських підприємств булиінноваційними, включаючи маркетингові та організаційні інновації (38,9% у ЄС-27).

У 2010 р. інноваційноюдіяльністю у промисловості займалися 1462 підприємства, або 13,8% загальноїкількості промислових підприємств (у 2009 р. – 1411, або 12,8%), що свідчитьпро поступове пожвавлення інноваційної діяльності у посткризовий період, протедосягнути принаймні докризових показників не вдалось (у 2007 р. – 14,2%). Неформує підґрунтя для довгострокового сталого розвитку негативна динамікакількості впроваджених маловідходних та ресурсозберігаючих нових технологічнихпроцесів (у 2010р. порівняно з попереднім роком зменшення на 36,3%).

Один зосновних напрямів інноваційної діяльності підприємств України полягавнасамперед у придбанні машин, обладнання та програмного забезпечення длявиробництва нових або значно поліпшених продуктів і послуг, про що повідомилимайже три чверті підприємств із технологічними інноваціями. Досить вагомачастка підприємств проводила навчання та підготовку персоналу для розроблення і/абовпровадження ними нових або значно вдосконалених продуктів і процесів,здійснювала ринкове запровадження інноваційних продуктів та послуг, включаючи ринковедослідження та проведення рекламної кампанії, здійснювала процедури та технічнупідготовку до запровадження нових або значно вдосконалених продуктів іпроцесів, які ще не були ніде представлені, виконувала науково-дослідні роботи(НДР). При цьому укладанням договорів про придбання результатів їх виконання вінших компаній (включаючи підприємства їхньої групи підприємств), державних абоприватних науково-дослідних організацій і придбанням інших зовнішніх знань(придбання або ліцензування патентів і непатентованих винаходів, ноу-хау таінших типів знань в інших організацій) було зайнято близько 11% підприємств ізтехнологічними інноваціями;

– низькимрівнем підприємницької активності в інноваційній сфері малого та середньогобізнесу, який є найбільш масовою, динамічною та гнучкою формою організаціїпідприємств, рушієм економічного зростання в найбільш економічно розвинених країнахсвіту. На жаль, в Україні малий інноваційний бізнес не виконує цієї функції (лише6% малих та 16% середніх промислових підприємств в Україні є інноваційноактивними, тоді як, наприклад, у Польщі – понад 30%).

Таким чином, основноюпроблемою в інноваційній сфері залишається низька сприйнятливістьпідприємницького сектора до інновацій, що обмежує зростання продуктивностіпраці, знижує енергоємкість виробництва, не створює підґрунтя для модернізаціїта структурної перебудови економіки, не забезпечує її якісного оновлення. Змінадинаміки економічного зростання без впровадження у промислове виробництво новихвисоких технологій призводить до зростання енерго-, ресурсовитратностівиробництва, зниження конкурентоспроможності економіки, перетворення України нааутсайдера світового економічного розвитку.

Основнимипричинами погіршення стану інноваційної сфери є:

1)несформованістьекономічних стимулів щодо залучення інвестиційних ресурсів в інноваційніпроцеси. Попри збільшення в 2010р. порівняно з попереднім рокомзагального обсягу інноваційних витрат на 95,6млнгрн (у 2010р.вони становили 8млрдгрн) досягнути обсягів фінансування хоча бдокризових років не вдалось (2007р. – 10,8млрдгрн), щозумовлено залишковою дією наслідків глобальної світової кризи, побоюваннямиінвесторів щодо порушення стабільності у фінансовій сфері, спричинених посиленнямризиків, що пов’язані із настанням другої хвилі світової економічної кризи, атакож відсутністю дієвих інституційних та фіскальних стимулів для підприємств щодофінансування інноваційної діяльності;

2)обмеженняобсягу фінансування наукової діяльності з державного бюджету. Рівень витрат навиконання наукових та науково-технічних робіт (ННТР) за рахунок держбюджету вУкраїні є одним із найнижчих порівняно з розвиненими країнами світу. У 2010 р. витратина ННТР в Україні зменшились на 3,3% і становили 3,7млрдгрн (0,34%від ВВП). У кризовому 2009 році витрати державного бюджету на ННТР в Японіїстановили 0,77% від ВВП, у країнах ЄС-27 – 0,74% від ВВП (див. рисунок).

Витратидержавного бюджету на НДДКР у кризовому 2009 році в цілому по країнах ЄСстановили 0,74% від ВВП, що є нижчим встановленого у Лісабонській стратегіїпоказника в 3% від ВВП, що мав бути досягнутий до 2010р. У 2009р. булизначні відмінності в фінансуванні між окремими країнами – членами ЄС, що коливалисяв межах від 0,2% в Латвії до 1,13% у Фінляндії, вищий показник за середнійрівень по ЄС-27 було досягнуто в Данії, Португалії, Швеції, Німеччині, Австрії,Нідерландах, Франції та Словенії.

Зростанняекономіки України в поточному році також не супроводжується активізацієюфінансування цієї сфери державою. За оцінкою експертів, у країнах ЄС бюджетневеликих програм складає дорівнює 90 тис. євро, великих – від 2–3 млн євро, вУкраїні навіть найбільші фінансовані державні цільові науково-технічні програмимають бюджет у межах 15–18 тис. євро (2007–2009 рр.) [10, с. 18];

3)недосконалістьінституційно-правових механізмів для забезпечення формування ефективної системиорганів публічного управління, яка б здійснювала регулюючий вплив на суб’єктівінноваційної діяльності, створювала стимули для інвестування в інновації.Незавершеність адміністративної реформи в Україні проявляється у розпорошенніта дублюванні функцій, особливо організаційних, між кількома центральнимиорганами виконавчої влади, у відсутності належного рівня координації дій міжорганами публічного управління, які опікуються інноваційною сферою, має місценеузгодженість дій структур національної інноваційної системи. Численніінституції, які належать до різних юрисдикцій, конкурують між собою в умовах обмеженостіресурсів.

Державні витрати на ННТР у країнах світу в 2009 р. [14],% від ВВП

Рис. Державні витрати на ННТР у країнах світу в 2009 р. [14],%від ВВП

Для України характернаскладність організаційної структури публічного управління, яка містить значнукількість міністерств, агентств, служб, проте жодна із цих структур не євідповідальною за інноваційну політику як єдиний представник уряду. Так,МОНмолодьспорт України є відповідальним за формування та забезпеченняреалізації державної політики у сфері науки та інновацій [1, с. 178],інноваційна політика є також одним із завдань Міністерства економічногорозвитку та торгівлі. НАН України, галузеві державні академії наук і галузевіміністерства мають власні науково-технічні та інноваційні «політики» [10, с. 30],а також відповідні інститути, фінансування яких у більшості випадків єдержавним, трудові ресурси та матеріально-технічну базу. В Україніміжінституційні зв’язки мають формальний характер та існують лише під часреалізації відповідних проектів [10, c. 31]. Неузгодженість дій органів влади, наділенихповноваженнями щодо вироблення політики в окремих сферах інноваційноїдіяльності, недієвість механізмів координації і вироблення спільних заходівщодо визначення основних засад формування та реалізації збалансованої державноїполітики з питань забезпечення розвитку національної інноваційної системи призводятьдо невизначеності в законодавстві в частині забезпечення формування в УкраїніНІС;

4) несформованістьу повній мірі інституційних умов для розвитку інноваційної інфраструктури(технопарків, технополісів, високотехнологічних інноваційних підприємств,венчурних фондів, центрів трансферу технологій та ін.). На сьогодні в Українізареєстровано 16 технопарків, що реалізують 168 інноваційних проектів.Негативний вплив на діяльність технологічних парків мали скасування непрямоїдержавної підтримки у вигляді податкових пільг для виконавців проектів, а такожневиконання заходів Державної цільової економічної програми «Створення вУкраїні інноваційної інфраструктури» на 2009–2013 рр. у зв’язку з тим, що державнимбюджетом України на 2010 р. фінансування програми не було передбачено;

5)недосконалістьінституційного забезпечення трансферу технологій, невизначеністьорганізаційно-правових засад функціонування кластерів, неналежний рівеньорганізації інформаційного забезпечення, що перешкоджає розвиткунауково-дослідної та технологічної кооперації в інноваційній сфері. Протягом2010–2011рр. близько 20% усіх інноваційних підприємств співпрацювали зіншими підприємствами та університетами, державними науково-досліднимиінститутами тощо. У середньому в країнах ЄС-27 кожне третє інноваційнепідприємство співпрацює з іншими підприємствами, університетами чи державнимидослідними інститутами інших країн (у Данії – 56,8%, на Кіпрі – 51,4%, у Бельгії– 48,8%, Естонії – 48,6%).

Таким чином,модернізація виробництва, підвищення його технічного рівня, забезпечення новоїякості економічної системи, підвищення конкурентоспроможності вітчизняноїпродукції на внутрішньому і зовнішньому ринках та забезпечення стабільного довгостроковогоекономічного зростання на основі інноваційної моделі розвитку потребуютьактивізації дій держави у сфері управління інноваційною сферою, удосконаленняфінансових, інституційних, організаційних, правових та інших інструментівдержавного управління.

З метою вдосконаленняфінансових механізмів стимулювання інноваційної діяльності необхідно:

  1. -внести зміни до Податкового кодексу України, передбачившизарахування на спеціальний рахунок інноваційних підприємств, що реалізуютьінноваційні проекти в межах технопарків, 70% від податку на прибуток, що буводержаний від виконання інноваційних проектів, за умови використання йоговиключно на фінансування інноваційної та науково-технічної діяльності,розширення власних науково-технологічних i дослідно-експериментальних баз;
  2. -розробити комплекс інструментів державної підтримкиінноваційної діяльності малих та середніх підприємств, зокрема, створити окремуінституцію (наприклад фонд) підтримки інноваційних підприємств, що здійснюєпридбання активів до 50% від вартості проекту шляхом відкритого конкурсу.Джерелом фінансового наповнення фонду може бути частина коштів, що надійшла відприватизації.

З метою вдосконаленняінституційно-правового забезпечення інноваційної діяльності необхідно:

  1. -структурувати систему публічногоуправління інноваційною сферою за функціональним принципом і законодавчозакріпити її організаційну структуру з чітким визначенням функцій таповноважень кожного органу публічного управління в зазначеній сфері,запровадити європейські стандарти управління інституціями шляхом визначеннячіткого алгоритму прийняття управлінських рішень, затвердження посадовихінструкцій, забезпечення належного моніторингу та контролю за їх виконанням, щосприятиме підвищенню рівня керованості інноваційною сферою;
  2. -закріпити назагальнодержавному рівні середньострокові пріоритети інноваційної діяльності вмежах визначених довгострокових стратегічних пріоритетів, що дозволитьзабезпечити концентрацію обмежених інвестиційних ресурсів держави на ключовихпріоритетах розвитку, усунути розбіжності між установленими цілями державноїінноваційної політики та фактичними заходами з її реалізації.

З метою вдосконаленняінституційного забезпечення управління процесом кооперації необхідно:

  1. -законодавчо чітко визначити поняття «кластеру»,класифікацію, механізм його формування та функціонування, що забезпечитьнадійне підґрунтя для формування інноваційних кластерів наукомістких тависокотехнологічних галузей, створення передумов для структурних змін векономіці;
  2. -стимулювати науково-дослідну та технологічну кооперацію зкраїнами СНД у спосіб формування інформаційного простору для міжнародноготрансферу технологій.

З метоюактивізації зусиль підприємств у напрямі підвищення технічного розвиткувиробництва на основі науково-технічного прогресу необхідне:

  1. -зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетнихнапрямках науково-технічного прогресу, істотному підвищенні техніко-організаційногорівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різнихгалузей народного господарства;
  2. -дотримання кожним підприємством власної стратегіїтехнічного, організаційного та економічного розвитку; переорієнтаціяінвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкціюдіючих виробничих об'єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництватехнічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехідвід практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичногокомплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємопов'язаних виробничихланок підприємств;
  3. -створення економічного механізму вдосконалення системирегулювання розвитку науково-технічного прогресу, спроможного забезпечити постійнузаінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільшефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних таорганізаційних новацій.

Практичнареалізація перелічених головних напрямів інтенсифікації технічного розвиткувиробництва потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності самихпідприємств, а й мобілізації великих власних фінансових коштів. У повномуобсязі її можливо здійснити за умови передусім постійної державної підтримки,безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземногокапіталу.

Аналізскладних процесів технічного розвитку виробництва показує, що саме ця сферавиявилася найбільш вразливою в період економічної кризи. На сьогоднішній деньстан основних фондів підприємств України знаходиться на дуже низькому рівні.Від 50 до 80% основних виробничих фондів на більшості підприємств є застарілимиі зношеними як морально, так і фізично.

Таким чином,у даний час найважливішим завданням є покращення, удосконалення структуритехнічного стану виробництва та підвищення ефективності використання основнихвиробничих фондів, формування економічного механізму вдосконалення системирегулювання розвитку науково-технічного прогресу та всебічна підтримка державоюінноваційних процесів на підприємствах.

Перспективи подальших розробок у цьому напрямі. У сьогоднішніх умовах розгортаннянаступної хвилі економічної кризи в Україні виникає необхідність подальшогодослідження особливостей технічного розвитку виробництва з метою розробкиефективних і дієвих напрямів активізації фінансово-господарської діяльностіпідприємств.

Бібліографічні посилання

1. Указ Президента України «Положення про Міністерство освіти і науки, молоді та спортуУкраїни» // Офіційний вісник України. – 2011. – № 29.– Ст. 1243. – С. 178.

2. Методика ідентифікаціїукраїнських високотехнологічних промислових підприємств: затверджена НаказомМінпромполітики України від 08.02.2008 р. № 80 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.industry.kmu.gov.ua.

3. Александрова В. П. Економічні аспекти державногопрограмування інновацій / В. П. Александрова // Вісн. ін-ту екон. прогнозуванняНАН України. – 2002. – № 1. – С. 18–39.

4. Бажал Ю. М. Інвестиційні ресурси тапріоритетні напрями інноваційного розвитку / Ю. М. Бажал, І. В. Одотюк //Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку ; за ред.акад. НАН України В. М. Гейця. – К. : Ін-т екон. прогнозування; Фенікс, 2003. –С. 684–694.

5. БажалЮ. М. Економіка інноваційних процесів / Ю. М. Бажал // Вісн. ін-ту екон. прогнозуванняНАН України‚ 2002 (1). – С. 3–17.

6. Інноваційна стратегія українських реформ / А.С. Гальчинський, В. М. Геєць, А. К. Кінах, В. П. Семиноженко. – К. : ЗнанняУкраїни, 2002. – 326 с.

7. Геєц В. М. Інноваційні перспективи України/ В. М. Геєць, В. П. Семиноженко. – Х. : Константа, 2006. – 272 с.

8. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальноеобщество : пер. с англ. / Дж. Гэлбрейт. – М. :АСТ; Транзиткнига; СПб. : Terra Fantastica, 2004. – 602 с.

9. Історіяекономічних вчень : навч. посіб. / за ред. В. В. Кириленка. – Тернопіль :Економічна думка, 2007. – 233 с.

10. Інновації в Україні: пропозиції до політичних заходів(вересень 2011). – К. : Фенікс, 2011. – С. 18.

11. Кейнс Дж. М. Общая теорія занятости,процента и денег / Дж. Кейнс. – М. – 352 с.

12. Маркс К. Капитал / К. Маркс. – М. :Изд-во полит. лит., 1983. – 727 с.

13. Стратегічні виклики XXI століття суспільству та економіці України : у 3 т. / за ред. акад.НАН України В. М. Гейця, акад. НАН України В. П. Семиноженка, чл.-кор. НАНУкраїни Б. Є. Кваснюка. – К. : Фенікс, 2007.

14. Смит А. Исследование о природе ипричинах богатства народов / А. Смит.– М. : Эксмо, 2007. – 960 с.

Надійшла до редколегії 18.01.2013 р.














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru