Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу
ua  rus  en
Міністерство освіти і науки України
ДНУ Вісник Дніпропетровського університету
Серія "Економіка"

Наукове видання
  • УДК 336:519
  • ISSN 9125 0912
  • Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 7898 від 17.09.2003 р.
  • Збірник включено до Переліку наукових фахових видань України (пункт 118), у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук з економічних наук (Постанова президії ВАК України № 1-05/3 від 08.07.2009)
 

УДК 330

Ю. В. Унтмоале

Інститут економіки тапрогнозування НАН України, м. Київ

ПРОБЛЕМИ РОЗПОДІЛУ ЕКОНОМІЧНОЇВЛАДИ В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Досліджено проблеми розподілу економічної влади всучасній трансформаційній економіці. Доведено необхідність формування та розвитку господарського порядку повної конкуренції, а такожконтролю над розподілом економічної влади шляхом проведення виваженої державноїполітики.

Ключові слова: економічна влада, конкуренція,господарський порядок повної конкуренції, трансформаційна економіка,концентрація.

Исследованопроблемы распределения экономической власти в современной трансформационной экономике. Доказананеобходимость формирования и развития хозяйственного порядка полнойконкуренции, а также контроля над распределением экономической власти путемпроведения взвешенной государственной политики.

Ключевые слова:экономическая власть, конкуренция, хозяйственный порядок полной конкуренции,трансформационная экономика, концентрация.

The paper examines key issues of the economic power distribution in the modern transformationeconomy . Advantagesof forming and development the economic order of full competition are proved. Anecessity of control over the economic power distribution due to prudentialgovernmental policy is substantiated.

Keywords:economic power, competition, economic order of fullcompetition , transformation economy,concentration.

Актуальністьдослідження розподілу економічної влади в трансформаційній економіці полягає втому, що розвиток української держави, обумовлений процесамивнутрішньої трансформації економіки країни та впливом загальносвітовихглобалізаційних та інтеграційних тенденцій, вимагає поєднання економічної тасоціальної результативності розвитку й реформування економіки, тобто цілеспрямованоговстановлення порядку в суспільстві. Основна ідея такого порядкумає полягати в захисті трансформаційних процесів від концентрації державної таприватної економічної влади шляхом забезпечення гармонізації владних відносин в економіці. Узв’язку із цим, необхідно дослідити наслідки впливу окремих владнихпозицій, визначити їхнє місце в господарському порядку, показати переплетіннявладних позицій, і особливо пункти зосередження великої влади.

Реальне життя – це середовищенерівних політичних та економічних відносин між суб’єктами господарювання. Векономічній системі домінують відносини, що включають у себе владу та примусодного іншим. Рівність в економічній системі, рівно як і відсутність влади, єтеоретичною абстракцією, і навіть якщо таке зустрічається в реальномуекономічному житті, це, скоріше виключення, ніж правило. Не відсутність влади,а саме її наявність можна розглядати як «природний стан» економічної системисуспільства. «Влада існує не тільки «поза», «поряд» чи «над» економічнимивзаємодіями (влада держави), влада – це ще й елемент, сторона, аспект, атрибутекономічних взаємодій: відносин обміну, найму, організації та управліннявиробництвом; розподільчі відносини також містять у собі владну складову [8, с. 51]». Економічну систему неможливо зрозуміти без пояснення того, хто, над ким,якою мірою та з якими цілями здійснює владу. «Усе людське життя, – пише Є. Тоффлер,– зводиться, скоріше, до «владних відносин», ніж до «грошових відносин» [10, c.55].

В економічній теорії склалося суперечливе ставлення донеобхідності дослідження сутності економічної влади. Частина дослідниківвключаєють владу в предмет економічного аналізу і розглядають її як фактор, що суттєвовпливає на економічне життя суспільства. Сюди відносяться передусімпредставники марксистської школи, традиційного інституціоналізму,ордолібералізму. Частина дослідників не враховує значення економічної влади дляекономічного аналізу, вона розглядається як сторонній фактор для виробництва,дія якого викликана зовнішніми для економіки силами, або як відхилення віднормального (природного) стану економічної системи. Влада є одним із головнихоб’єктів аналізу в політичних та соціальних науках, на відміну від економічноїнауки. Лише певне коло дослідників намагаються систематизовано пояснити феноменвлади в економічному житті: В. Ойкен, В.Освальт, Ф.Перру, Дж.Гелбрейт, М. Олсон, Я.Таката, В. Гутник, Р. Нуреєв, В.Дементьєв,А.Гальчинський, В.Геєць.

Метою даної роботи єаналіз впливу концентрації влади в економіці на результатитрансформаційного періоду. Як зазначав В. Ойкен, першим завданням національноїекономіки є відкриття конкретних фактів, що обумовлюють економічну владу, тадослідження дійсного впливу економічної влади. Нехтуючи цим завданням,економічна наука припускається похибок при аналізі реальних проблем, і їїрезультати поступово перетворюються в ідеологію, що виражає певні інтересигрупи [6, с. 337].

У загальному вигляді влада являє собою певний аспект увідносинах між людьми, який полягає в здатності «однієї людини або цілої групинав’язувати свої цілі іншим» [1, с. 126]. Влада являє собою феномен економічного життясуспільства, повсякденного економічного буття, факт наявності якого непіддається сумніву. Відносини між економічними агентами, як і будь-якісоціальні відносини, містять у собі владну складову. Мова йде про владувласника, владу менеджменту, владу профспілок, ринкову владу, владу держави,владу грошей та ін. [8, c. 50]. «Влада, – пише Є.Тоффлер, – неминучачастина процесу виробництва, і це – істина для всіх економічних систем,капіталістичних, соціалістичних і взагалі яких би то не було» [10, c. 53].Таким же безперечним фактом господарської дійсності є і той вплив, який здійснюєвлада на економічну поведінку людей, її зміст та результати. На думку В. Дементьєвавлада, з економічної точки зору, може бути розглянута як результат прагненняекономічних агентів до максимізації індивідуальної функції корисності шляхомпідпорядкування поведінки інших агентів і використання контрольованих нимиресурсів власним інтересам [8, c. 52].

Економічнувладу також можна визначити як здатність здійснювати врамках економічного життя економічними засобами такий вплив на волю іншоїлюдини, що вона більшою чи меншою мірою пристосовує свою економічну поведінкудо бажань осіб, що здійснюють вплив. При цьому меншу роль відіграє влада,пов’язана з особистою кваліфікацією (особиста влада), ніж та, яка обумовленарізницею в доході і майні та виражається в можливості розпоряджатисякупівельною спроможністю, земельною власністю та майном (влада власності), івлада, що обумовлена певною позицією на ринку, чи то «природна» панівна позиція(наприклад, монополія води, газу та електрики), чи то влада, заснована надомовленості, чи та, яка створюється певними типами поведінки (організаційнавлада). Головна небезпека недержавної економічної влади полягає в тому, що,по-перше, сильніші можуть нав’язувати свою волю слабшим або позбавленимбудь-якої сили, тобто вони можуть їх експлуатувати, здатні вийти з-підконтролю, який існує у вигляді конкуренції, і тим самим позбавити суспільствотих благ, які воно може від неї отримати; по-друге, безконтрольна економічнавлада породжує ще більшу економічну владу, і, по-третє, економічна влада можевідносно легко набути політичного впливу й перерости в політичну владу. Яктеорія, так і практика наочно показують, що ринкове господарство, яке неставиться на фундамент конкуренції шляхом цілеспрямованого використання засобівзаконодавства та політики, у результаті «обростає» владою [4, с. 48].

За В. Ойкеном, влада – це відсутність свободи абозалежність, тобто економічна влада виявляє себе у протистоянні свободі. Владана ринку визначається здатністю одного з його учасників обмежувати економічнусвободу інших учасників. Кожен має однакову міру економічної свободи, але кожену рівній мірі безвладний на ринку, оскільки змушений приймати ринкову ціну [6, с. 339]. Проблемівизначення сутності економічної влади В.Ойкен приділяє значну увагу напідставі того, що саме «визначення та аналіз господарських систем підводять насдо великої історичної проблеми – проблеми економічної влади» [6, с. 116].Дійсно, дискусії навколо зазначеної проблеми існують у кожному періоді історії:володіння владою провокує свавілля, загрожує свободі інших людей, руйнує вдалосформовані господарські порядки. Але разом із тим слід зазначити, що соціальнежиття неможливе й у безвладному просторі, оскільки завжди для суспільної організаціїпотрібен авторитет, чи то в державному управлінні чи на підприємстві. На думкуВ. Ойкена, прихильники влади применшують її небезпеку, а противники – їїбезумовну необхідність. Тим самим виявляється завуальована масштабна практичнапроблема [5, с. 248]. Водночас проблема економічної влади надзвичайно гостропостає саме в умовах сучасної економіки, оскільки, як відомо, її становленняпов’язане саме з виокремленням владних структур і груп та напруженоюекономічною боротьбою між ними.

Кожний економічний агент (власник, менеджер, споживач,виробник, держава, корпорація та ін.) займає певні владні позиції в економічнійсистемі, які використовує для максимізації своєї корисності в процесі взаємодіїз іншими агентами. При цьому кожен агент економічної системи є також і об’єктомвлади, тобто об’єктом зовнішнього примусу. Влада в перехідній економічнійсистемі розподілена нерівномірно, оскільки кожен має різний доступ до владних ресурсівта прав. Така владна асиметрія спричиняє нерівність позицій агентів влади яксуб’єктів економічної системи.

Як зазначають фахівці, нерівність владних позицій векономічній системі проявляється, по-перше, у командній ієрархії взаємовідносинвсередині фірми; по-друге, у ринковій ієрархії в цілому, що відображаєнерівність владних можливостей різних (формально незалежних) бізнес-структур;по-третє, у державній і політико-адміністративній ієрархії (всередині органівдержавного управління, а також між державою та економічними суб’єктами);по-четверте, у стратифікації суспільства, його поділі на соціальні верстви тагрупи, що мають різний доступ до владних позицій у суспільстві [8, с. 54].

Для з’ясування змісту владноїієрархії та її різновидів, а разом із тим і умов її оптимізації в економіцідоцільно звернутися до праць класиків. «Можна … виділити три методирегулювання: регулювання, що здійснюється центральними державними органами; регулювання, що здійснюється групами; регулювання черезконкуренцію [5, с. 323]», – пише, зокрема, В.Ойкен. Отже, існують тритипи господарських систем або форм господарського порядку з точки зоруекономічної влади: повна конкуренція, централізоване планове господарство таолігополістична форма господарського порядку.

Для повної конкуренції характерною є відсутністьекономічної влади з боку окремих інституційних суб’єктів (домогосподарств,фірм, держави), оскільки єдиною силою примусу є механізм цін. Тільки при однійринковій формі феномен економічної влади зовсім зникає з поля зору, а саме приповній конкуренції, говорить В. Ойкен; в економіці існує максимально можливийрозподіл економічної влади, що дає можливість, навіть не порушуючи закону,паралізувати правову державу і демократію [5, с. 35].

В умовах повної конкуренції окремий суб’єкт майже (але неабсолютно) позбавлений влади, у чому легко переконатися, порівнявши йогостановище з тим становищем, у якому знаходяться члени повністю централізованогогосподарства, що не належать до центрального керівництва. У цьому полягаєнадзвичайно важлива практична відмінність. Повна конкуренція на всіх ринках іцентралізовано-адміністративне господарство є двома екстремальними, такими,щопротистоять одне одному, крайніми випадками. У ситуації, максимально близькій доповної конкуренції, кожен продавець і покупець фактично все ж мають невеликийвплив. Усі разом, хоча кожний окремий суб’єкт цього не усвідомлює, вонивизначають ціни і тим самим увесь економічний процес. І оскільки відсутнєбудь-яке зосередження влади, то немає і особистої економічної залежності, але єзагальна залежність від анонімного ринку. Якби в якій-небудь країні на всіхринках існувала б повна конкуренція, то всі виробничі одиниці, усі домогосподарстваі тим самим усі жителі країни були б у значній мірі позбавлені економічноївлади. Або, формулюючи інакше, кожен мав би дуже незначну частку влади. Проблемаекономічної влади була б у такій країні майже непомітною [6, с. 257].

Саме відсутністьвлади окремих господарств створює ідеальний господарський порядок, при якому якнайкращезабезпечуються регулювання господарства суспільними потребами, урахування інтересівспоживачів, соціально справедливий розподіл доходу. Крім того, відсутністьвлади відповідає кантівському принципу методологічного індивідуалізму, який поділявВ. Ойкен і згідно з яким «кожна людина повинна розглядатися як цінність сама пособі» [6, с. 339]. Повна конкуренція, тобто однакова ринкова свобода всіхспоживачів та виробників, є, за В. Ойкеном, не ірреальною моделлю, а формоюгосподарювання, виявленою на окремих ринках. За відповідних політичних умовпринцип рівності ринкової свободи може домінувати і в масштабах світовогогосподарства.

Найбільшаконцентрація влади існує в централізовано плановому господарстві, оскількицентральний орган влади одноосібно розробляє економічні плани та спрямовує діївсіх членів суспільства, позбавлених при цьому влади та свободи. «Немає іншоїгосподарської системи, де була б більша концентрація влади, … найвищаконцентрація досягається в повністю централізовано-адміністративномугосподарстві. Тут економічна влада не обмежена господарськими факторами. Кожен членсуспільства цілком залежить від господарського керівництва центральноїадміністрації та її бюрократії й не має ніякої економічної свободи та самостійності»[6, с. 115].

Негативнийвплив влади зростає відповідно до її концентрації: централізовано керованаекономіка з наявністю приватної власності веде до більш високого ступеня концентраціїекономічної влади. Це дає підставу В.Ойкену говорити про нездатність централізованогогосподарства забезпечити ефективне регулювання господарського процесу, оскількиза таких умов з-під контролю з боку споживача виведене централізоване управління,в якому сконцентрована економічна влада. Тому воно не підпадає під дію будь-якогомеханізму контролю [5, с. 129–130]. Централізована економіка із самого початкує неефективною, оскільки, по-перше, керівний прошарок в централізованійекономіці є неконтрольованим владним угрупованням, тобто є всі передумови длятого, щоб він рішуче здійснював свій власний інтерес, а саме свою владну волю;по-друге, якщо все ж таки є бажання служити спільному інтересу, то неможливо розпізнатицей спільний інтерес.

Третьоюформою господарського порядку є олігополістична форма ринку. За В.Ойкеном,ринкове господарство з монополіями, частковими монополіями та олігополіямизнаходиться між повною конкуренцією та централізованим господарством. Носіємекономічної влади в такій формі є владні угруповання: монополії, союзипідприємців, профспілки, бюрократія та ін. «Між повною конкуренцією, де всііндивіди управляють господарським процесом через ціни, та регулюванням задопомогою центральної інстанції існує третій вид регулювання – через владнігрупи» [6, с. 337]. Владна позиція певних груп визначається ринковимстановищем: влада окремого господарства тим сильніша, чим більше форма ринкунаближається до монополії попиту та пропозиції; влада колективного монополістазначно слабша, оскільки часто послаблюється внутрішніми суперечностями; владніпозиції створюються значно швидше на закритих для входження ринках; сила владирізна залежно від значимості ринку [6, с. 253].

В умовахмонополістичної або олігополістичної форм ринку регулююча сила споживачів істотнообмежується та проявляється значно слабкіше, ніж при повній конкуренції.«Приватні власники фабрик або приватні концерни, синдикати та союзи підприємців,– пише В. Ойкен, – використовуючи переваги, які надає їм приватна влада, здійснюютьвладу, спрямовану проти інтересів робітників, споживачів, конкурентів» [5, с.357]. Співіснування та протистояння один одному владних угруповань не можезабезпечити міцного та довгочасного розв’язання проблеми порядку. Крім того, небезпекамонополії полягає в тому, що вона породжує «тенденцію до проведення політикицентралізованого управління не стільки тому, що вона надає в розпорядженняпланових органів потрібних функціонерів, а скільки тому, що монополія абоолігополія також і в іншому змушує економічну політику використовувати методицентралізовано керованої економіки» [5, с. 221].

Залежно від характеру носіїв владних позицій векономічній системі можна виділити такі основні форми влади:

  • · державна влада;
  • · влада споживачів;
  • · влада фірми (корпоративна влада);
  • · внутрішньофірмова влада (розподіл влади міжвласниками, менеджментом і працівником);
  • · влада економічних коаліцій (профспілки, союзипідприємців, що лобіюють групи, та ін.);
  • · фінансова влада;
  • · влада міжнародних економічних і політичних суб’єктів.

Різні форми влади не існують ізольовано та незалежно однавід одної, вони взаємодіють, взаємопроникають і переплітаються між собою. Тобтовідносини влади в економічній системі утворюють систему влади,єдине «владне поле», у рамках якого формується поведінка якокремих економічних агентів, так і економічної системи в цілому. У цьому сенсі соціально-економічнусистему як систему взаємодій, що включають у себе владу, можна розглядати яксистему влади, де кожне окреме владне відношення є відображенням стану іншихвладних відносин [8, c. 55].

Економічнавлада впливає на функціонування всього господарського процесу. Саме концентраціяекономічної влади є основною причиною невирішених глобальних проблем. «Чимбільше ринок перебуває під впливом владних сил, тим ірраціональніше(неефективніше) його результати в цілому (тобто для всіх індивідів)» [6, с. 340].Влада, а отже і обмеження свободи, означає обмеження впливу споживачів імеханізму цін на господарський процес. Це спричиняє певні негативні наслідки: відсутністьурахування інтересів споживачів при плануванні господарського процесу,перекручене співвідношення витрат і вигід у результаті відсутності примусового ціновогомеханізму, несправедливість у розподілі доходів, порушення індивідуальноїсвободи та принципів правової держави.

Максимальнаекономічна ефективність досягається тоді, коли всі індивіди розпоряджаютьсямаксимальною економічною свободою. Оскільки кожен індивід краще всіх знає, щойому потрібно, необхідна умова економічної раціональності полягає в тому, щоекономічне зростання виникає внаслідок скоординованих рішень вільних індивідів.Вільні рішення, пов’язані з вибором із альтернативних можливостей, реалізуютьсялише при виконанні двох умов: по-перше, жоден суб’єкт господарювання не повиненмати владу на ринку, тобто ніхто не повинен за допомогою цінової політикивикривляти рішення інших; по-друге, жоден суб’єкт господарювання в силу своїхрозмірів не повинен здійснювати політичну владу. Тобто, інакше кажучи, жоден зучасників ринку не має такої влади, яка могла б змінити політичні та правовірамкові умови і тим самим порушити правила гри, що характерні для однаковоїринкової свободи.

Щобподолати дилему економічної влади, необхідно спільно розглядати і владу, іпорядок. Економічна влада виправдана лише до тих пір, доки вона служить цілямстворення тазбереження конкурентного порядку. В економічному порядку, щохарактерний централізовано керованому господарству, це становище в корні змінюється:економічний порядок стає інструментом здійснення влади. Із цього випливає:ніхто не повинен мати більшої чи меншої економічної владои, ніж це необхіднодля реалізації конкурентного порядку [5, с. 473].

Господарський порядок повної конкуренції не може виникнути спонтанно. Самеформування господарського порядку повної конкуренції та обмеження економічноївлади є основною метою економічної політики держави. При цьому економічнаполітика має бути спрямована в першу чергу не проти зловживань існуючих владнихструктур, а безпосередньо проти виникнення таких взагалі. За В.Ойкеном, політикадержави має бути націлена на те, щоб розпустити економічні владні угрупованняабо обмежити їхні функції. Окрім цього має бути обмежена економічна влада збоку держави: діяльність держави спрямовуватися на створення форм економічногопорядку, а не на регулювання економічного процесу [5, с. 427–429]. Проблемаекономічної влади ніколи не може бути вирішена шляхом подальшої концентрації їїв руках держави. Така концентрація лише знову загострюватиме проблему влади.

«Як і перед будь-якою іншою політикою, перед економічноюполітикою постає проблема влади. Як і історія взагалі, історія економіки маєбагато прикладів зловживання владою. Щоправда, обсяги такого зловживання різнізалежно від діючого порядку. Втім зі зловживанням владою доводиться мати справузавжди» [5, с. 242]. Однак в економіці потрібно боротися не зі зловживаннямимонопольної влади, а з самою економічною владою, із владними позиціями та умовами,що їх породжують. «Непомірні владні позиції провокують на повсякденнездійснення влади» [5, с. 203]. Поняття «зловживання» не піддається точномувизначенню. Владні структури здобувають велику політичну вагу в тій країні, девони починають розростатися. І завжди навіть сама держава не в змозіздійснювати дієвий контроль над діяльністю монополій. Мета законодавства промонополії та контроль над діяльністю монополій має полягати в тому, щобспонукати носія економічної влади до такого способу дій, який існує при повнійконкуренції.

Особливогозначення набуває проблема влади для аналізу трансформаційної економіки,оскільки однією з умов реформування господарства є трансформація владнихвідносин в економіці – перетворення системи економічної влади, характерної дляпланового господарства, в систему владних відносин ринкової економіки. Значнимнедоліком при розробці моделей переходу до ринку є відсутність усвідомленнятого факту, що перехід від планової економіки до ринкової – це не простоперехід від примусу до економічної свободи. Трансформація соціалістичної економікив ринкову являє собою перехід від однієї системи влади (або примусу) до іншої [2,с. 123]. Модель «Вашингтонського консенсусу» із ліберальною ідеологією в їїоснові, призвела до ігнорування проблеми розподілу влади в економіці. Лібералізаціяекономічного життя відбулася без утворення адекватних механізмів влади, щозмушували б до ефективної діяльності. Ніякої свідомої політики, спрямованої наобмеження приватної влади, у даній ідеологічній моделі не передбачалося. Більшетого, обмеження приватної економічної влади ототожнюється з обмеженням економічної свободи.Відсутність визначеної політики стосовно економічної призвела до стихійногорозподілу ресурсів і прав влади в економіці.

Головноюпроблемою (або свого роду «пасткою влади») при проведенні реформ, пов’язаних ізпереходом від планової економіки до ринкової, стала лібералізація економічногожиття за умов браку досить ефективних примусових механізмів ринкового типу.Відсутність таких механізмів, у свою чергу, викликає необхідність збереженнязначного державного втручання за відсутності політичних і моральних механізмівстримування держави, тобто без механізму його примусу до ефективної політики [3].

Стихійний розподіл влади призвівдо нестачі ефективної влади над економічною поведінкою. Передусім це нестача влади споживача над виробником, відповідальності адміністрації підприємствперед власником, влади менеджменту над найманим персоналом, влади держави, щозабезпечує дотримання законності та захист прав власності, механізмівцивільного контролю над діяльністю чиновників. В остаточному підсумку це призвелоекономічної анархії і як наслідок у наданні економічної свободи при відсутностіобмежень і примусу, що підпорядковують приватну діяльність спільним інтересам.Економічна свобода при цьому розуміється просто як відсутність прямих обмеженьгосподарської діяльності при відсутності механізмів примусу досоціально-продуктивної діяльності та призводить до виникнення хаосу, анархії тасваволі в економіці [2, с.124]. Нестача ефективної влади спричинила також виникнення «надлишку»приватної економічної влади: державних чиновників, безконтрольної владиадміністрації підприємств, монопольної влади власника, кримінальної влади тощо.Таким чином, економічна анархія стає основою для виникнення сваволі, при якій переважаєтенденція односторонньо змінювати розподіл прав і обов’язків на користь однієїзі сторін на ринку. Окрім вищеперерахованого, реакцією на економічну анархію тасваволю приватної економічної влади виявилося неприпустиме розширення меж прямогодержавного втручання в економіку, або надлишок державної влади.

Надлишок влади стає однією знайважливіших умов і джерел одержання контролю над об’єктами власності. Оскількиж влада є однією з основних умов і джерел одержання доходів, то розвернуласяконкурентна боротьба між різними приватними економічними групами за захопленняконтролю над джерелами власності. Конкуренція навколо цін та якості, що є базовоюумовою ефективного ринку, витісняється та підмінюється конкуренцією навколо джерелекономічної влади. Результатами такої конкуренції є концентрація економічноївлади та утворення олігархічних груп, що поєднують під своїм контролем основніджерела та ресурси влади в економіці [2, с. 124].

Головнимнедоліком існуючих програм переходу до ринкової економіки стала відсутністьаналізу сил та факторів, що перешкоджають проведенню реформ. Насамперед це можливийопір або неприйняття з боку приватних владних угруповань, а також відсутністьвідповідних владних заходів щодо подолання такого опору або ж (якщо подолатийого неможливо) пошуку компромісного варіанту реалізації цих реформ [3]. Припереході до нової економічної системи важливо зрозуміти, що і хто заважаєпроведенню реформ і як подолати або усунути ці перешкоди. Тут можна погодитисяз К. Херрман-Пиллатом, який пише: «Головна сила, що протистоїть ринковійекономіці, – влада як економічна, так і політична, що породжує безправ’я в суспільствіі несправедливість в економіці. Тому захист ринкової економіки від влади –найважливіша мета її політичної складової» [11, с. 49].

Влада за своєю сутністю є суперечливою, оскільки, зодного боку, вона є об’єктивною економічною необхідністю, що забезпечуєпідпорядкування приватної економічної поведінки загальним цілям, а з іншого,для її носія влада є засобом максимізації його особистої вигоди за рахунокпідпорядкування цієї мети діяльності інших людей. Цим обумовлена проблемарозбіжності суспільно необхідних обмежень самої влади та її суб’єктивноїефективності для власника [8, с. 59]. Як зазначалося, суспільно необхідний порядок влади не можесформуватися природним (тобто стихійним) шляхом і припускає певну державнуполітику. Необхідним є свідомий перерозподіл економічної влади, що природноскладається в результаті прагнення до максимізації вигоди. Трансформаціясистеми влади має здійснюватися шляхом зміни економічних і політичнихінститутів суспільства («правил економічної гри»), а також економічнихорганізацій («гравців»).

Підсумовуючи, важливонаголосити, що недостатньо лише заявляти, що влада багато значить в економіціта політиці держави. Основне завдання для подальших досліджень полягає, скоріше,в тому, щоб зробити видимим ядро феномену економічної влади, унакше ми незможемо пізнати економічну дійсність. Оскільки влада в економічній системі розподілена нерівномірно, через тещо кожен має різний доступ до ресурсів влади та прав влади, необхідним єдослідження сутності поняття «влада» в трансформаційній системі, яке має стати об’єктомсистематичного аналізу та досліджень. Важливо відносини власності, формиобміну, організаційні форми підприємств та відносини розподілу досліджувати, виходячиз їхньої владної складової: яку владу вони породжують і результатом якої владиє. Аналіз економічної влади має сприяти пошуку відповіді на питання: хто,над ким (чому), у яких межах, якими методами та заради досягнення яких цілейповинен здійснювати владу в економічному житті суспільства? При подальшійтрансформації економічних інститутів та формуванні порядку слід ураховувати факторекономічної влади та оцінювати конкретні господарські форми з точки зору того,яку владу вони породжують і яким чином вона впливає на розподіл економічноївлади, її рівновагу та ефективність. Економічна політика повинна містити в собівладну складову, метою якої є контроль та перерозподіл прав влади й відповідальності, що склалися в економіці.Трансформація структури економічної влади та контролю над розподілом владивимагає проведення відповідної виваженої державної політики, яка необхідна для створенняефективного порядку в державі.

Бібліографічні посилання

  • 1. Гэлбрэйт Дж. К. Экономические теории ицели общества / Дж. К.Гэлбрейт. – М. : Прогресс, 1976. – 406 с.
  • 2. Дементьев В. В. Проблема рыночной власти исоциальное рыночное хозяйство / В. В. Дементьев ; под. общ. ред. проф. Р. М. Нуреева// Социальное рыночное хозяйство : концепция,практический опыт и перспективы применения в России. – М. : Изд. дом ГУ-ВШЭ, 2007. – С. 116–126.
  • 3. Дементьев В. В. Экономика как система власти / В. В.Дементьев. – Донецк : Каштан, 2003. – 404 с.
  • 4. Ламперт Х. Социальная рыночнаяэкономика: германский путь / Х. Ламперт ; пер. с нем. В. П. Котелкина. – М. : Дело Лтд, 1994. – 224 с.
  • 5. Ойкен В. Основные принципыэкономической политики : пер. с нем. / В. Ойкен ; общ. ред. Л. И. Цедилина, К. Херрманн-Пиллата ; вступ. сл. О. Р. Лациса. – М. : Прогресс,1995. – 496 с.
  • 6. Ойкен В. Основы национальной экономии: пер. с нем. / В. Ойкен ; общ. ред. В. С. Автономова, В. П. Гутника, К. Херманн-Пиллата. – М. : Экономика, 1996. – 351 с.
  • 7. Олсон М. Рассредоточение власти и общество в переходныйпериод. Лекарства от коррупции, распада и замедления темпов экономическогороста / М. Олсон // Экономика и математические методы. – 1995. – Т. 31, вып. 4. – С. 53–81.
  • 8. Постсоветскийинституционализм– 2006 : Власть и бизнес : монограф. / под. ред. проф Р. М. Нуреева. – Ростов н/Д, 2006. – 316 с.
  • 9. Про внутрішнє та зовнішнє середовище України в 2012 році:Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К. : НІСД,2012. – 256 с.
  • 10. Тоффлер Э. Метаморфозы власти / Э. Тоффлер. – М. : АСТ, 2001. – 669 с.
  • 11. Херрман-ПиллатК. Социальная рыночная экономика какформа цивилизации / К.Херрман-Пиллат // Вопр. экономики. – 1999. – № 12. – С. 48–53.

Надійшла до редколегії 04.12.2012р.














Головна  |  Вимоги до оформлення статей  |  Контакти |  Зміст журналу

© Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2011-2015

Рейтинг@Mail.ru